Катерина. Він правильно зробив. Ти знаєш, найхо-робріші люди, коли йдуть на операцію, думають, що повернуться живими. Це ж нормально. В рішучі хвилини інстинкт самозбереження починає діяти з великою силою. Тоді людина може зробити помилку. А помилки не могло бути. Я йшла на смерть. Так вирішила. Тому все робила точно. Зняла кинджалом одного вартового, потім другого, магнітні-міни пристроїла точно, як ти мене вчив, і повернулась до тебе.
Антоніо. На смерть... Ви, комуністи, особливі люди.
Катерина. Я тоді не була комуністкою.
Антоніо. Як? А ми всі вважали тебе,..
Капітан. Народ наш такий. І комуністи, і позапартійні йшли грудьми на амбразури... Таранили літаки.
Антоніо. У нас багато писали: слов’янська душа — це велика таємниця.
Катерина. А ти віриш в це?
Антоніо. Так.
Катерина. Це вигадки, Антоніо. На амбразури йшли не тільки слов’яни, а сини всіх народів нашої країни. У нас є віра! Не релігійна, не містична, а сильна, як життя. Вона дає нам силу дивитись смерті прямо в вічі. Цю віру дав нам Ленін.
Антоніо. Ленін... Ленін. А ви знаєте, я майже особисто знайомий з Леніним.
Капітан. Як?
Антоніо. Мій дід працював офіціантом в одному кафе в Женеві. В це кафе вечорами заходив Ленін з синьйорою...
Катерина. Кругіською.
Антоніо. Так, так. Дід мій завжди подавав їм каву, і мав щастя розмовляти з Леніним, і навіть співав йому наші народні італійські пісні. Дід дуже красиво співав. Він розповідав, що Ленін більш за все любив слухати нашу народну пісню про Гарібальді І7. Дід часто і багато розповідав про це, і мені здається, що я сам подавав каву і співав Леніну. Дід завжди свою розповідь закінчував так — він говорив урочисто: «Синьйори! Всі Гарібальді світу разомк це Ленін!»
Капітан. Вип’ємо за вашого розумного діда!
Антоніо. Граціа!
П’ють.
А скажіть, чому зараз у нас і в інших країнах Заходу не тільки серед соціалістів, а й серед комуністів стільки з’явилося теоретиків, які критикують вашу партію і навіть вважають застарілими деякі ленінські ідеї. Ви знаєте, про це?
Капітан. Знаємо. Це люди, у яких або непомірне самолюбство, або взагалі вони, ні чорта не тямлять! Нас п’ятдесят років не тільки критикують, а й лають, люто, нагло, а не втомлюються, сволота! А корабель наш іде, і хороше йде!
Катерина. На заході модним стало вчити, як треба жити. Ні честі, ні совісті немає в них.
Антоніо. Який світ настав! Стільки років пройшло,
і на першій зустрічі з тобою, Катаріна, про що говоримо? Чи не здається вам, що усі ми скоро збожеволіємо від політики.
