Драматичні твори полностью

Антоніо. Хіба я недостойна людина?

Катерина. Антоніо... Не те, не те... Боже мій, як тобі пояснити, щоб ти зрозумів...

Антоніо. Я мушу знати чому?

Катерина. Я повернулась, мене перевіряли наші... В таборі я народила сина... Що я тільки не пережила... «Від кого син?» — питали мене. Я сказала: «Від нашого керівника».

Антоніо. Сержанта Колі?

Катерина. Так... В тій операції він загинув. Сип вірить, що полонений сержант Микола Чабан, підпільник, його батько, який загинув як герой.

Антоніо. Чому ти не сказала правду вашим?

Заспівав соловей.

Катерина. То був такий час, Антоніо. Я не могла довести, що дитина твоя, хорошого, чесного друга, а не якогось фашиста.

Антоніо. Вони могли мене знайти.

Знову заспівав соловей.

Катерина. Антоніо, Антоніо, хто тоді тебе шукав би? Таких, як я, тисячі повернулися з неволі і серед них були і шлюхи, і зрадниці, які втекли з німцями, а потім прикинулись, що їх силою вивезли...

Антоніо. Аміко міо... Скільки ти вистраждала... Я просив тебе поїхати зі мною до Італії. Все було б інакше... У тебе, у мене. Ти любила мене.

Катерина. Аморе... Любила...

Антоніо. Чому ж не поїхала?

Катерина. Чому?

Заспівав соловей.

Чуєш?.. То соловей... Маленька пташка... А й вона в бурі, грози, через моря й гори летить до рідного гнізда... А коли гніздо зруйноване хижаками... Хіба можна... Ні... я не могла. Ти мусиш зрозуміти... (Пауза.) Антоніо, дай слово (пауза) товариша, друга... (Пауза.) Не говори Антону... Я розумію, як тяжко тобі, але так треба...

Антоніо. Ти вимагаєш від мене... Ти розумієш, ні... Смішний Антоніо, правда? Забув просту істину, роки вивітрюють не тільки скелі, а й серця.

Катерина. Антоніо... (Дивиться на нього. Велика пауза.) Роки вивітрюють, руйнують, але справжню любов ні роки, ні бурі, ні грози, ніяка сила не може здолати. Я чекала на тебе, я вірила, я зберегла все, я люблю тебе, люблю.

Пауза.

Антоніо. Катю, синьйорито Катю, прости, прости. Пауза. Катерина провела рукою по його чолу.

Я дуже постарів?

Катерина. Ні, Антоніо.

Антоніо. Ти вдруге зробила мене найщасливішою людиною в світі. Граціа, граціа, Катаріна! (Велика пауза.) Дозволь ще раз приїхати до тебе?

Катерина. Приїзди, буду ждати.

Чути тривожну музику і спів від обеліска.

Антоніо (збентежено). Що це?

Катерина. Встань, Антоніо, це наш реквієм.

Антоніо встав. Стоять Катерина і Антоніо. Ллється реквієм «Степом,

степом...»

Антоніо. Коли б ти знала, що зараз у моєму серці!.. Я б хотів, щоб всі соціалісти світу приїхали сюди і відчули те, що зараз у моїй душі!

Ще голосніше зазвучав реквієм — і вирвалось у Антоніо:

Катаріна!..

Завіса. "

КАРТИНА П’ЯТА