Сестра його спохмурніла, але змовчала. За два дні полковник вже мав від’їжджати до Батурина, і Красногляд увесь мало не дрижав, чекаючи від нього найважливіших слів, але полковник мовчав, мов у рота води набрав. А Красногляд починав нервуватися, бо єством своїм відчував, що травить Ковальського супроти шлюбу з Мартою сестриця його нечестива, і хоча й далі був досить люб’язний із нею, ледве стримував гнів свій супроти баби негідної. А полковник усе частіше хмурився, розмірковував щось про себе, і нарешті перед самим від’їздом звернувся до панотця Сави.
– Батюшко, прошу вас не образитись, але я маю намір просити вас віддати за мене донечку вашу, любу Марту Савівну. – Він помовчав, знову спохмурнівши. – Я розумію, що, як виражається моя сестра, зовсім не пасую до такої красуні, як ваша донька, але Марта Савівна викликала в моїм серці давно заснулі почуття, і я б радо взяв її за дружину.
Отець Сава ледь стримав полегшене зітхання й урочисто, мов на відправі, промовив:
– А мені, полковнику, буде втішно мати такого зятя, як ви.
Ковальський швидко й непевно всміхнувся.
– Вірю, батюшко, вірю. Та ж чи погодиться люба Марта Савівна віддатися за мене? Чи погодиться сприйняти мої почуття, бо ж роки…
– Любий Мироне Карповичу, – усміхнувся Красногляд, подумки святкуючи перемогу над бісовою бабою панною Марією, – Марта в мене навчена слухатись батьківської волі, можете не хвилюватись.
Ковальський звеселішав.
– Не маю вірити своєму щастю.
– Запевняю вас, що се так.
– То я можу засилати сватів?
Красногляд перехрестився.
– Та любий же Мироне Карповичу, хоч зараз робіть се, і будьте певні, Марта власноруч подасть вам вишиті рушники.
Щасливий Ковальський від’їхав до Батурина, пообіцявши за тиждень надіслати сватів, а там і з весіллям не баритись, бо ж він є чоловік військовий, на службі при панові гетьмані, а йде війна, він може знадобитися військові будь-якої хвилини, і так засидівся вдома. Та отець Красногляд із того поспіху тільки радів. І полковник від’їхав, забравши з собою невдоволену сестру, котра холодно попрощалася з Красноглядами.
– Бувайте здорові, – вичавила вона скрізь стиснуті зуби, і всілася в сани, негарна, замотана в хутра, відвернувши своє лице невиразне.
Полковник поцілував Мартині пальчики, проникливо зазирнув у чорні очі, в яких горів вогонь незрозумілого почуття, і зітхнув.
– До скорої зустрічі, люба Марто Савівно. Бувайте здорові й хоч трішки згадуйте про мене.
Марта прохолодно всміхнулась.
– Згадаю.
– Дякую! – Знову палкий поцілунок Мартиної ручки, і полковник по-молодечому застрибнув у сани та наказав візникові рушати. Гайдуки засвистіли, взявши сани під варту, і попереду виступив той самий чорноокий. Глипнули на Марту з-під хутряної шапки його уважні очі, запалали вогнем потайним, зустрівшись із поглядом дівочим, і зникли у сніговій імлі.
Андрій Ковальський вертав додому.
Натомлений доволі довгою важкою дорогою, виснажливим, песячим життям вояки, вертав він додому з Волині, де стояв його полк, і гріла лишень думка його про те, що пан гетьман, який любив Андрія як сина, обіцявся дати йому невдовзі звання полковника. Так, любили його ясновельможна милість Андрія, мов батько любили, а може, й дужче від батька, бо батькова любов, та й стосунки з ним, усе життя були для Андрія досить болючі.
Утім, гадати про ті взаємини не бажалося, вистачало гадок і про Оксану, чарівну, але зрадливу дружину, яка стрибнула в чуже ліжко, лишень тиждень минув по весіллі з Андрієм. Тітка Марія плювалася вогнем і роздратованою змією шипіла за Андрієвою спиною, що привів додому справжню подобу матінки своєї. Андрій відмовчувався.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
