Джералдова гра полностью

— І крім того, — додає Том, — дні народження з друзяками насправді не такі вже й веселі, доки ви ще не можете собі дозволити розпити барильце-два пивка.

Тож Віллів запит на те, щоб відсвяткувати його день народження у звичному сімейному домі на узбережжі, мабуть, не задовольнили б, якби не раптова підтримка цього плану з боку Джессі (і для Вілла це тим більше несподівано, бо Джессі на три роки старша і частенько він не впевнений, чи вона взагалі пам’ятає, що має брата). Після її першої солодкоголосої пропозиції, мовляв, можливо, було б весело повернутися додому — звісно, лише на два-три дні — і провести вечірку в саду, з крокетом, бадмінтоном, барбекю і японськими ліхтариками в присмерку, Том ставиться до цієї думки вже тепліше. Він із тих чоловіків, які вважають себе «вольовими засранцями» і яких інші часто називають «впертими цапами». Що б із цього ви не вибрали, Том завжди був твердим, коли впирався ногою… і випинав щелепу.

Коли йдеться про те, щоб зрушити його — змусити передумати, — молодшій доньці завжди щастить більше, ніж усім іншим разом узятим. Джессі постійно знаходить шлях до батькового розуму через якусь бійницю чи таємний прохід, куди не можуть дістатися інші члени сім’ї. Саллі вважає — з певною часткою слушності, — що їхня середульша дитина завжди була Томовою улюбленицею і Том дурить себе, не вірячи в те, що інші й так знають. Медді з Віллом бачать це простіше. Вони вважають що Джессі підлизується до батька, а він страшенно її розпещує.

— Якби тато побачив, що Джессі курить, — казав Вілл старшій сестрі рік тому, після того як Медді влаштували домашній арешт за таке ж порушення, — він би їй, певно, ще й запальничку купив.

Медді засміялася, погодилася та обійняла брата. Ні вони, ні їхня мати не мали жодного уявлення про таємницю, що купою гнилого м’яса лежить між Томом Мейгутом і його молодшою донькою.

Сама Джессі вважає, що просто підтримує ідею братика, заступається за нього. Джессі не має поняття, принаймні на поверхні розуму, наскільки ж почала ненавидіти Сансет-Трейлз і наскільки хоче звідти забратися. Також вона зненавиділа озеро, яке колись так палко любила, а особливо його слабкий безбарвний запах мінералів. До 1965 року вона навіть не зможе там плавати, і в найспекотніші дні також. Вона знає, що мама думає, ніби це через її форми (Джессі рано почала розквітати, як і сама Саллі, і у дванадцять років уже майже повністю мала фігуру жінки, якою стане), але це не через форми. Джессі звикла до цього і знає, що в будь-якому зі старих вицвілих купальників «Джентзен», яких у неї два, вона далеко не пін-ап модель із «Плейбоя». Ні, річ не в грудях, не в стегнах, не в дупі. Це все той запах.

Які б причини й мотиви не вихорилися під поверхнею, старший командир сім’ї Мейгут зрештою схвалив запит Вілла. Учора вони повернулися на узбережжя, завбачливо, щоб у Саллі (якій охоче допомогли обидві доньки) був час підготувати все до вечірки. І зараз 14 серпня, а це, безумовно, апофеоз літньої пори в Мейні, днина небес кольору вицвілих джинсів і товстих білих хмар, і все це освіжене різким солоним бризом.

У глибині штату — яка включає район озер, де на березі Дарк-Скора, ще відколи дідо Тома Мейгута в 1923-му збудував там першу хатину, стоїть Сансет-Трейлз, — ліси, озера, ставки й болота лежать, душачись від температурного режиму не нижче дев’яноста[41] й вологості одразу під точкою роси, але тут, на узбережжі, температура лише вісімдесят[42]. Морський бриз — бонус, що дозволяє навіть не брати вологість до уваги, а також розганяє комарів. На газоні повно дітей, здебільшого друзів Вілла, але також і дівчат, що кентують із Медді й Джессі, і принаймні сього­дні, mirabile dictu[43], усі вони начебто ладнають між собою. Ще не було жодної сварки, і близько п’ятої години, коли Том підносить до губ перший за цей день мартіні, він глипає на Джессі, яка стоїть неподалік, завдавши собі на плече крокетний молоток, наче вартовий рушницю (і, очевидно, тримається на відстані, з якої можна почути начебто недбалу розмову між чоловіком і дружиною, яка, проте, може виявитися проникливим прицільним компліментом для його доньки), а тоді знову на дружину.

— Думаю, зрештою, ідея виявилася непоганою, — каже він.

«Краще, ніж непоганою, — думає Джессі. — Абсолютно чудовою й цілком бомбезною, якщо чесно». Хоча насправді це не те, що вона має на увазі, не те, що вона думає по-справжньому, але озвучити решту буде небезпечно. Це було б випробуванням долі. Насправді ж вона думає, що цей день бездоганний — ну просто пречудовий деньок. Навіть пісня, що реве з переносного програвача Медді (його старша сестра Джессі з такої нагоди притарабанила на задній двір, хоча зазвичай для неї це Велика Недоторканна Реліквія), досить нормальна. Джессі так ніколи й не вподобає Марвіна Ґея, так само як той слабкий мінеральний запах, що доноситься з озера в гарячі літні дні, але ця пісня нормальна. Себе не пошаную, як скажу, що ти не краля… ма-лааа — дурна пісня, але не загрозлива.