1806 рік. Англія виснажена затяжною війною з Наполеоном.Минуло багато століть, відколи маги пішли в небуття, ставши тільки спогадом з минулого. Проте один чарівник таки залишився — відлюдник м-р Норрелл, чия магія хвилює і бентежить усю країну. Переїхавши до Лондона, маг повертає до життя прекрасну жінку й прикликає примарний флот, щоб залякати французів.Однак авторитету обачного, метушливого Норрелла кидає виклик поява іншого мага. Молодий, привабливий і зухвалий Джонатан Стрейндж — повна протилежність Норреллу. Так розпочинається небезпечна боротьба між двома великими магами, що затьмарює навіть війну між Англією та Францією. Їхня затятість і необачне звернення до темних мистецтв спричинять більше лиха, ніж вони самі здатні уявити.
УДК 821.131.1’06-312.9-93
К 47
Susanna Clarke
Jonathan Strange and Mr Norrell
This translation of Jonathan Strange and Mr Norrell is published by Ridna Mova by arrangement with Bloomsbury Publishing Pic.
Cover design: © William Webb
Illustrations: © Portia Rosenberg
Кларк, C.
K47 Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл: роман / Сюзанна Кларк ; пер. з англ. Б. Стасюк, К. Пітик, Анатолій Пітик. — Київ : РІДНА МОВА, 2021. — 904 с.: іл. — (Серія «Сузір’я світів»).
ISBN 978-966-917-785-8.
ISBN 978-966-917-384-3 (серія).
УДК 821.131.1’06-312.9-93
ISBN 978-966-917-785-8
ISBN 978-966-917-384-3 (серія)
ISBN 978-074-757-055-4 (англ.)
© Susanna Clarke, 2004
© Стасюк Б., Пітик К., Пітик А. пер. з англ., 2021
© ПП «РІДНА МОВА», 2021
Надворі січень, я під’їжджаю до заміського будинку в Йоркширі. Дощ і туман огортають парк. Усередині споруди розкинувся напівтемний лабіринт прекрасних, але порожніх кімнат, якими гуляють зимові тіні та лункий відзвук кроків. Мені тут усе до вподоби, адже це неперевершений антураж для роману із квазідев’ятнадцятого століття.
Телефонним розмовам про гіпотетичну екранізацію «Джонатана Стрейнджа і містера Норрелла» чимало років[2], проте саме зараз, коли нарешті настала ця мить і я стою у Вентворт-Вудгаусі[3], мені раптом ніяково. Бентежить не лише розмах. (Тільки гляньте на цю валку вантажівок навпроти парадного входу. Може, навіть варто в когось перепросити за весь завданий клопіт?) І мова тут не тільки про інакший світ, не про конфлікт із реальністю. Напевно, будь-який майданчик, де знімають кіно, може таким похвалитися. (Гляньте-но на кілометри електрокабелів, що тягнуться вгору-внизу по кам’яних сходах і зникають, немов змії, у мороці котроїсь із сотень безіменних кімнат.) Ні, найбільше мене спантеличують люди із зачісками початку дев’ятнадцятого століття і в одязі початку дев’ятнадцятого століття. Думаю, без них тут не могло обійтися, а як порівнювати зі знімальною бригадою, то акторів не так уже й багато.
Однак ніщо не могло мене підготувати до того, що мої персонажі розгулюють навколо. На них міг би очікувати сценарист або драматург, але не романіст. Хіба що з’їде з глузду. (Для чого їм стільки парасольок? Хіба вони не усвідомлюють, що уявні?)
У тій частині Вентворт-Вудгаусу, де зараз ставлять Палату громад, до мене на слово-друге підходить сер Волтер Поул. Він усміхається мені. В неймовірно пишній бальній залі леді Поул і місис Стрейндж виконують танець, який самі вигадали. (Пізніше мені подарують фотографію цієї сцени.) Поважний і сповнений гідності Стівен Блек тримається в тінях. Чилдермасс — по-йоркширськи просто — хвалиться колодою таро і дає її потримати. Карти теплі і приємно шорсткі на дотик. З-поміж лав танцівників-фейрі мені по-дружньому махає рукою джентльмен із будяковим волоссям. (Охоче визнаю, це геть не в його дусі.)
Трохи тішуся, що двох людей я так і не зустріла: Джонатана Стрейнджа й Ґілберта Норрелла. В цьому я певна, бо визначальні їхні риси — зверхність і себелюбство. (Прикро казати таке про рідних мені людей, але це правда.) Натомість знайомлюся з Берті Карвелом та Едді Марсаном, котрі на них зовсім не схожі, - це люди добродушні та милі.
Десь через місяць ми всі збираємося в Йорку біля собору. Люди простують додому з роботи, їдуть машинами через центр міста, вечеряють у ресторанах. Усе, як завжди. Крім одного місця — якраз перед величним західним фасадом, де крутить сніговій і крізь нього з ліхтарями в руках пробирається зграйка магів у чорних плащах і трикутних капелюхах. У Йоркському соборі знову чаруватиме м-р Норрелл. Люди зупиняються і не можуть відвести очей. Так одного звичайного буднього вечора посеред Йорка двадцять першого століття раптом утворилася химерна бульбашка Англії століття дев’ятнадцятого, якої ніколи не існувало.
Наступного дня я гуляю з подругою біля собору. Дивлюся під ноги і бачу ледь помітні білі сліди між каменями бруківки.
— Дивись, — кажу я, — це ж мій сніг.
Сюзанна Кларк
листопад 2014 р.
Про магію він майже ніколи не говорив, а коли й говорив, то це скидалося на якийсь нестерпний урок з історії
Кілька років тому в місті Йорк було собі товариство магів. Вони збиралися щотретьої середи кожного місяця і виголошували довгі нудні реферати з історії англійської магії.
