О, та я зовсім не збився на манівці! не думайте, що я забалаблакався!.. Просто Клеманс навіяла спогади… А саме її прихід… я хочу, щоб ви зрозуміли, що то за людина… наші відносини…
Звісно, за плином розповіді я переходжу до більш особистих тем… так би мовити, майже інтимних… Вибачайте! Може, я вас спантеличу, я не знаю, хто ви за фахом, ваших смаків, дрібниць життя, рангу… то різні світи — ранги, характери, здоров'я, а ще статки! а ще вік! А ще й космічні безумства на додачу! Народний гнів!.. Я не знаю, чи ви фігурували в списках… Не знаю
Одне слово, найниціший зрадник, який би схрумав із сіллю самого Петіо[11], продав би Дім інвалідів на вагу, віддав би Абетцу[12] Почесний легіон, зміняв би площу Зірки на гараж, Невідомого солдата на двадцять марок, лінію Мажино на поцілунок! Тоді б ви не волали: він здурів! ні, він щось знає! Еге ж! Якби й за вами мчали гончаки, пані й тічковиті панянки, давні друзі в заїдах, некромани, викопувачі, що вже чують дух ваших останків, ви б мене зрозуміли! воліючи всього відразу! залоз, яєць, ваших останніх соків, тремтячи й кректячи з нетерплячки, коли вже вас шинкуватимуть, аж до втрати пристойного вигляду… Уявляючи, як ви будете конвульсити й вибльовувати печінки… рахуючи всі ваші тіпання!.. ваш слиз і кров на тротуарі… готові? Розумієте? Це буде магічно! кипуче! божественно! і особливо для добродіїв! а ще й для добродійок і для молоді теж!
Я знав щонайменше дванадцятеро прекрасних пружних дів і аполлонів шкільного віку, готових до екстазу, аби я тільки схотів попустувати з ними в певний спосіб напередодні страти! Тисяча б набігла, якби дати оголошення… отакий світ і його злети. У вас удома і колізей, і мученик, дарма казати: маю невелике помешкання… Десять мільйонів спраглих чують вашу кров крізь стіни! Гай-гай, цькування має свої звичаї!
— Так! Так! Так! Так! але вони існують. У вас схибнутий розум! Збоченець! Кнур!
— Наразі ні! У всякім разі не наразі!
Кохальних, підглядальних, розмовляльних, зазиральних, богорятувальних — не люблю візитів. Ніколи не був до них ласий направду! Тоді дійсно! Скажіть-но! Краще двадцять візитів до хворих, ніж один любовний… Ненавиджу сентименти! Ще й приправлені жаданням моїх пожитків.
Я вас мало не забув! Я мало не забув про шуми за лаштунками! Рев гармат! Барабанний дріб… Уже зо два тижні… Я жив у Африці і знаю, що таке чоловіча вечеря під там-тами! Все! Я мало не забув канонаду вдалині, за західно-південною околицею! О, я поезет, це ж ясно! Маю свої гучні ремінісценції, а ще роздратування, втому і свій дзвін у вухах… але мені не все примарилось!.. Через свою служницю Памелу я знав про підготовку по сусідству… і навіть по всій Гірці… як саме мене «оформлять»… а ще й труни, «некрологи»? Мені не наснилося! А урочисті «засудження на смерть», але без підпису? Знайшлись, хто вихвалявся, вже пізніше, що злапали мене в підвалі!.. Це геть не так! Може, когось іншого! Усі падлюки — вигадники й романтики, придумують собі життя заднім числом, із блиском, звитяжці-кампеадори в масштабі одного під'їзду[13]! Зі злочином на думці, без ризику, з кинджалом із Блошиного ринку! Я за себе не дуже боявся, не думайте! я був у курсі всіх жахів і підлого фатуму, злостивості ще гіршої, ніж у чотирнадцятому… і що? і що? знав? що горизонти фальшиві, небо теж, і люди, й коридори… і двері, що саме зачинялися… повсюди пастка… Так, звісно, після чотирнадцятого слід визнати, слід погодитися, що люди такі, як я, це вже баласт!.. це нахабство, що ми досі не померли… звичайно, звучить двозначно!..
— Гей, отам! Агов-агов! забутий! не пересмикуй!
Не дають спокою… Ясно! Бувайте!
Але Арлетта була не чотирнадцятого! їй чого вмирати? Потойбічного рахунку не мала! Я не скорився щодо неї… цілком невинна, але їй розпороли б живота, як у різниці. Вона гарненька, от і все… Коли гарненька, це вже тяжко… А моя майже сліпа мати, вони і її помордували б для розваги. У Тулузі були курси «тортури для старих»… нехай мене в чому завгодно винуватять… вони жахи робили матерям… А ще й Бебер, теж не винуватець… мій кіт. Ви скажете, з кота хоч шкурка… Та де там! Кіт — то саме чаклунство, чуття крізь хвилі… це тільки мова «гртт-гртт»… Бебер розмовляв отим «гртт», справді. Відповідав на ваші запитання… Тепер він «гртт-гртт» сам із собою… Вже не відповідає… Розмовляє сам про себе… як і я… спантеличений, як і я… На всій Гірці тільки один ще був такий кіт, такий же вишуканий, у Амп'єма[14], Марка Амп’єма, Альфонсом звався.
