Феєрія для іншого разу полностью

Жюлеві! вона гукає Жюлеві! застерігає Жюля! мені що, розчулитися? з його підступності?.. він нагорі вже не одну годину! шугає! хиляється! вертиться! і потім, як він туди заліз? га? вона не знає… омлетна мармиза! Жюлева таємниця! й інші вітряки нагорі на вивернутих хмарах… вище хмар… «Бриз Мі»… «Ролен»… «Блют-фен»… «Сен-Евлетерп[169]»! десять… дванадцять… усі навиверт! пагорби навиверт… і Пантеон… і «Велике колесо»… і величезна «Галерея машин»! майже пів неба… північне сяйво!.. і «Монументальна брама» і «Рухомий тротуар[170]»… усе разом!.. Весь 1900 рік навиверт!.. а ще пожежі в нас на очах… і Сена повністю у хмарах… геть високо! он там!.. у полум'ї!.. і баржі!.. і Сюрен!.. і гребля… і розпухлі потопельники! розбухлі!.. пухкі, мов хмари… надуті небом!.. їхні пенсне і щелепи злітають до зірок… космічно, чи не так?.. і квіти шрапнелей у атмосфері! снопи! букети іскор! бачу, звідки все береться, хоч і підсліпуватий… вибухи етеру! гаразд! тепер помовчу! але пані Туазель?.. що вона думає?

— Ох, месьє Жюль! ох, месьє Жюль!

Усе, про що думає! гукає! запопадає перед бомбовим бусурманом! захоплюється, як він вправно циклони тасує! кивком пальця зграї ескадр приманює!

Небо прорвало? ну то й що? стихії пройдуть наскрізь! і «фортеці» пролетять, лишивши порох, лють і срач! тисяча моторів! веремія! London Street! Барбес! Сакре-Кер!

Горить, здається, на Анг'єнському узгір'ї, у всій долині аж до Орлі.

— Ви ж не підете на вулицю, пані? на прогулянку?..

Двадцять кварталів тріскотять! від Люксембургу сама троянда! неопалима троянда!.. Академія плавиться… бежевим… зеленим… стікає набережною… до Сени… шатро пливе… перекидається! зникає під водою!.. Гай-гай, і Мадлена, і Палата!.. вони неначе злітають… розпухлі, мов монгольф'єри… поступово підносяться… гойдаються… синіють! червоніють! біліють! репають!

А от інші феєрверки! світні залпи здалеку… дивними траєкторіями… спіраллю!.. гармати з боку Пуассі, ще далі!.. враження, що вони зшивають хмари… зшивають докупи… оторочують!.. синім!.. бузковим! жовто-нарцисовим!

Знову брязкіт!.. скажете, я навмисно?.. ні! огром кимвалів… неначе Небо і Земля зіткнулися! бзззин! брррум! зударилися!.. понад нами! і під нами! а Гірка, уявляєте? відлунює! хистка поверхня!.. таке хоч раз почути, як Земля зіштовхується з Небом!.. буквально! що казати про крипти Гірки… про всі порожнини!.. як барабан! немає слів! вас пошинковано! оглушено! голова! плечі! ноги! розкидані бзззином!.. Так от, ви не повірите: Норманс хропе собі!.. рохкає, гарчить на кожен бзззин! два, три гучні удари… «гррр! хррр!» і знов хропе.

— Спи, Андре! Спи, Андре!

Аби прокинувся, усе б перекинулося! буфет догори ніжками! він підпирає буфет! Йому аби спати… спати і край!.. хропіти!.. жінка і своячка обіймають його міцно… міцно…

Спи, Андре!

Усі інші під столом не знають, що Небо і Земля тепер кимвали! думають, що це з провалля метро!.. зі сходів!.. з ліфта!.. що це протяг… чи щось таке… що я маю зачинити вікно…

— Докторе! докторе! зачиніть вікно!

— Ні вікна вам, ні чорту кочерги…

Брррум!

Закопуються… утовкуються… після кожного бзззину! стіл підноситься! і все сало під ним! усе кубло! і знову осідає після брррангу! із зойками! зойками!.. бідний Пірам струс за струсом від стіни до стіни, брррам! здуріти можна! вжжжик! забивається! котиться під стіл… бжжжик! нюхає!.. всі лапи догори! хазяйка не з'являється! наплювала на свого собаку! хоч дещицю серця!.. зарилася! ще глибше!.. так перелякалася, як була надворі! як вони вулицю перебігали! боїться навіть у вікно зиркнути! скоцюбилася й нічого не чує!.. гукаю її!..

— Туанон! Туанон!

Пірам скавчить… скиглить… і собі хоче до людей… під тіла… до своєї хазяйки!.. овва! самі копняки!.. самі копняки!..

— Докторе! докторе! віконниці!

Що віконниці?.. Нема віконниць… вікон нема! що за ілюзії?

— Віконниці! віконниці, докторе!

Не варто й відповідати…