Я бадьорий! бадьорий! і дама під столом теж… співаю з нею! але вона фальшує! а я ні! розжалитися такої миті? ти ба, який знайшовся, мавполюд у візку! пів мавполюда! от нахаба! показую йому з вікна, на!.. своє оте! свою ту штуку!
— Посмокчи! Посмокчи!
Хіба це не зухвало для істоти, для пів істоти, котра існує тільки у візку, накликати зло і катастрофи! скульптор без печі!
Бо хто розкраяв атмосферу, виднокруг і небосхил? хто накликав грім оркестрів у безмежжі неба? і підземель? урагани бомб? хіба не Карабос на коліщатках?.. що, спрага? пити хоче!
— Стрибай! ужар!..
Обурює мене!..
— Пограй на цьому!
Знову показую йому!
Розкраяв небо, а тепер, бач, пити хоче!
— Дрючок! де твій дрючок, фіґляр такий?
Кричу йому… волаю… кого він хоче надурити?.. свого дрючка пожбурив! я бачив! бачив! розкраяв ним неба вись!.. чи це не злочин?.. нехай тепер страждає!.. побачили б ви потоки барв і річки фосфору, що витікають із розламів!.. а літаки мчать, бомблять, збурюють потоки!.. «фортеці»! туди й назад!.. і все це Жюлів злочин! його відповідальність! ще й пити просить, от нахаба! на додачу!
— Пити? Авжеж! ось, попий!
А що мені соромитися! йому до лампочки!.. спрага! спрага! і все!
— Постривай, красунчику!
Я б рвонув!.. Пройшов би крізь вогонь, якби Лілі мене пустила… Лілі відволікає мою увагу…
— Бебер! Бебер!
Нав'язлива ідея! Я мушу шукати їй Бебера! передусім! передусім!
Знову з-під столу! і не в тон! більше, як не в тон! у ре!
— Ні! Ні! отак:
Співаю як слід!
У ре, як вона!..
…
Не в тон! це ясно!
…
Дарма… бо бомби низка за низкою! тож і спів не в тон! щоб її дід Бабай забрав! і потім, хто це? не бачу… жінка, це певно! Пані Клео?.. панна Блез?..
Ах, ще вирва! і не одна!.. три!.. чотири!..
«Рено»! Вони казали «Рено»!.. уже з місяць казали по радіо! «Рено»! «Рено»!.. видно, як вони над ним кружляють… карусель… карусель жахів… скидають жахи!.. високі спалахи!.. з Ейфелеву вежу!.. і мерщій тікають!.. на північ! на північ!.. такий маневр!.. ще один тікає!.. іще!.. один одному навперейми… шугають!.. виринають із сяйва фосфору… кадриль… подвійна кадриль… тут уже не до співу, правда ж?.. нехай ота Перікола фальшує і квокче!.. нехай Перікола від душі!.. відлуння таке, що де вже там бемоль чи не бемоль!.. та треба хоч трохи розсудливості навіть за таких подій, як бачите, «тарахкосмічних», небо навиверт, річки закипають, метро за хмарами і теде! ніколи не насміхатися з читача! ніколи не перебільшувати! краще применшити, ніж перестаратися!.. отож усі розповіді про Потоп слід сприймати зі стриманістю… і це не пророцтво, коли вам навіщують і запевнять, мовляв, проживете, скажімо, ще кілька місяців, то ще не те побачите! тоді ще й як згадаєте мене і скажете: «Ти ба, а Фердінан таки мав рацію!» отак! кара Історії! жахливі оповідки! «Рено» палає, вибухає! і що? цього б геть не сталося, аби я рішився, якби вискочив на вітряк, стриб! і гоп-ля! забрав би Жюля з підмостка! послав би подалі! у політ! і його дуду! усе! гондолу!.. забракло сміливості… тепер волію, щоб він сам… з розгону! сам злетів на хвилі гніву!..
— Стрибай! гівнюк! страшко!
Не чує… спрага! спрага! все, що йому важить…
— Рушаю! рушаю!
Біс із ним, з «Рено»! вирви, злети в небо, дуже високі, як дві, як три Ейфелеві вежі!.. і жар! жар ще той! сказати, який? такий, що шпалери в консьєржки відклеюються, скручуються…
Торсаю Норманса, хапаю за коліна.
— «Рено»! «Рено»!
— Хрррр!
Його відповідь… харчить, як із каналізації… і знов хропе!..
О, витикається чиясь голова… виявляється… голова Клео! це він!.. і ще голова!.. його дружини!..
— Там малі діти! малі діти!
Які малі діти?.. прислухаюся!.. правда!.. «Вуа! вуа!» діти!.. чиї це діти? я знаю всіх сусідських… у Клео дітей немає… у Нормансів теж… у Бреколь теж… у Ксантипів з п'ятого теж… тільки на восьмому в іспанців, у Зулаґасів є дівчинка, недавно народилася, але я їх не знаю… вона там? присідаю… розпластуюся, аби роздивитися… стукаємося з Клео лобами… забиваємося! з Клео-Депастром, архітектором…
— Та? га?.. там є діти? Туанон під вами?
Гукаю…
— «Рено» горить!
Провіщаю їм! криком!
— Вони танки виробляють! у «Рено»!
