Я зможу Дельфіну напоїти!.. розтулити щелепи! десятьма! двадцятьма! двадцятьма п'ятьма ложками, як треба! ти ба, зсудомило! а товстун, тобто чоловік, Нормансище, йому до лампочки, що його жінка не може пити! чи вона отямиться, чи ні! він через розлам не скочить! лежить у калюжі попід стінкою! хлюпає, хропе… єдиний, хто б нас позбавив, скинув би його в провалля, гегемота! але його десь нема! Оттавіо! сирену крутить! от невдача! але стривайте, я сирени щось не чую! є така справа… «волонтер сирени»!.. він так каже! каже! волонтер по сідницях, так! ще й який!.. волонтер по сховищах у метро! правда з правд! сідниць сідниць сідниць повно у метро! на кожній станції! отам Оттавіо й забарився! загубився у сідницях!.. тепер його не дочекаєшся!..
Аж ось надходить великий струс… бачу по стінах… по візерунках тріщин… час гуртуватися в фалангу!.. Руки, голови, лікті, усе укупі!.. усі вкупі перескочимо або провалимося! всі гуртом!.. розганяємося і гоп!… «А-а-а-а!» зойки! які зойки! не дострибнули!.. наскочили на перешкоду!.. у розламі!.. просто посеред розламу! «ай!.. ой!..» у розламі!.. посеред розламу!.. бронзовий столик!.. не помітили!.. Армеллин столик!.. упав… загруз… отам!.. і ми на нього наскочили! уся наша стонога! з розгону!
— Сюди! Ходіть сюди!
Хотіли б голосніше, та не можуть… занадто стиснуті, занадто розгублені!.. з останніх сил пнуться видертися з-під ліфта… ось хтось один виткнувся!.. потім двоє… потім троє!.. їх вабить консьєржчина квартира… а не нам допомогти, от негідники!.. не клятий столик витягти… ні! рачкують битим склом… порпаються… зашпортуються… смішно дивитися… власне, певним чином… доповзуть?.. не доповзуть?.. налазять одні на одних… а якщо попадають у розлам?.. чіпляються за товстуна… хапаються…
— Гей, недоріки! недоріки! сюди! до нас!
Нехай би допомогли! і той теж міг би підсобити! отой згори! атмосферна кара! обрубок у гондолі! Небеса міг би втихомирити! єроплани назад завернути! міг би, але за таких обставин марно хоч на когось покладатися!.. от де капость! не допоможе жодне чудо! серйозного лишилося тільки гармати! а які несамовиті, прошу дуже! увесь вісімнадцятий район вивертають! що з Тертром виробляють! потім раптом цілять у вулицю Франкера!.. і навіть іще ближче! колишню майстерню Делатра! розумієте, вулиця вгору… у нас під вікнами… майданчик для гри в кулі… схоже, вони тепер грають у шрапнелі й закидають їх у чагарі, у хмари! куди хоч!.. на пустир…
— Який ще пустир?
Гай-гай, все змальовую докладно!.. хіба вже немало розповів? бо я тут розказую, розказую… ледь про Дельфіну не забув! вона під столом, Дельфіна… напроти!.. от ви, ви б той розлам перестрибнули! ураз! атлетичним стрибком!.. ми б замилувалися!.. а столик?.. столик там собі стирчить! будинок хилиться, розлам хитає і гойдає, та столик міцно вгруз!.. як ми забилися об нього! уся стонога! і що? і що? не думайте, що я прибільшую!.. ні на хвильку! були б ви тут зі мною на межі прірви… ви б не втішалися… біля провалля поміж плитками, яке то ширшає, то вужчає!.. і його ще перескочити!.. хочу відштовхнутися від Нормансового живота! хочу стрибнути! з його барила! розумієте! з його барила, як із трампліна! відштовхнутися! збираю всю свою енергію! зосереджуюся! перескочу! але Ремон не пускає! не хоче, щоб я стрибав! раптом! хапає мене за торохкалки! «Раз, два, нумо!» тримає! щоб я витягав столика! я теж! укупі з ним! із ними! обов'язково!
— Докторе! докторе!
Гуртом! гуртом! не дають мені стрибнути! Трясця! а чоловік? товстун? хай нам допоможе, гегемот такий!.. навіть з розбитою головою!.. ні?.. як він двері розтрощив! як свою силу показав! він і столика може витягнути! я бачив, як він двері розтрощив!
