Овва, та його дрюк кудись летить! злітає! даруйте! останній, другий дрюк! я бачу! бачу його лет! пролинає впритул до нашого вікна!.. вжжжих! з тріском! з іскрами! видовжується… довшає… вище… вище!.. вже зовсім довгий… тонкий! такий тонкий! випустив з рук!.. лине небом його дрюк… вже тільки риска у височині!.. крізь жовте!.. червоне!.. крізь хмари… знову крізь хмари!.. пролітає крізь усе!.. нанизує усе!.. і мінарет на Сакре-Кер!.. знаєте, там така башта на вершечку?.. надбудова на самій вершині бані… Жюлів дрюк крізь неї пролітає… як нитка у вушко… вогненним проблиском… іскри слідом… а потім вище! усе вище… аж за хмари! Жюлів дрюк то ловка штука! так! прудка!.. з фантазією! довшає… дедалі довшає… на північ! північ! куди всі літаки… будинки на авеню знову проймає дрож… вони вже повернулися і стали на свої підвалини! на свої місця… тепер знову рушають!.. от Жюль який заводіяка!.. всіх звеселяє!.. і дім сестер-черниць!.. ви ж знаєте, де дім сестер-черниць? як монастир? впритул до майстерні Пульбо[161]? так і та халабуда злітає! ширяє! брррум! пливе! як від розриву бомби!.. і саме над Жулякою!.. каплиця! келії! ліжка! кухня! дванадцять крісел… п'ятнадцять молитовних стільчиків… у повітрі легко полічити! небесна фарандола! всі меблі! весь монастир!.. і дванадцять очіпків!.. ні! п'ятнадцять!.. ого, та жодної сестри-черниці! жодної! тільки очіпки!.. п'ятнадцять штук!.. вервечкою!.. і все від Жюлевого дрючка… це все Жуляка, присягаю вірою! Жуляка в усьому винен!.. такого капосника пошукати… хтивий мистець Карабос!.. ще й заклинання промовляє! заклинання, он як! заклинає вже без дрючків!.. самими рухами! його добре видно, чи не так? на вершині всіх пожеж! диво, що він там тримається, не проламує поручня… не летить сторч у полум'я… бо навколо все палає!.. зеленим… червоним… Жюль має щось надприродне, он як тримає рівновагу, випростується, вивищується, шугає колом і кругом! туди! сюди! поворот! пірует!.. як він демонстрував шедеври в майстерні, свої маячливі марення… як мені здавалося… так то було ніщо поряд з теперішніми вибриками! що він нам над Парижем показав! як бурю поганяв, небо забрьохував синім, зеленим, жовтим! як гейзери вивергав!.. де хотів! як хотів! помахом дрючка! руки!.. літаки підганяв! залпи схрещував!.. заводи руйнував!.. церкви на Небеса закидав!.. з дзвіницями догори дриґом! Я колись бачив, як він розцяцьковував свої картини… я повний профан, на живописі не розуміюся, але тоді подумав: це навмисно! на буржуа ману напустити! малював автобус на Крижаному морі… й самі Альпи під снігом бузковим, оранжевим, карміновим, і корів, які пасуться лезами!.. сталевими лезами! кинджалами, що таяться в ніжній траві!.. тепер він нас інакше зачакловує! гримкими ревучими літаками, цілими ескадрами і зливами справжніх бомб, які на землі все перевертають, будинки рухають і пам'ятники! і мерію! і все злітає на небо гамузом і навпаки! і монастирі! страшніше від його гуашів! сміливіше! ревучі «літаки-фортеці»! я вже казав: я мирний телепень, мене страшать жахливі веремії! на землі! у повітрі! чи під землею! цей капосний пройдисвіт Жюль, як я хотів, щоб він стрибнув, це все! я б його штовхнув з того помосту! але ж… але ж…
— Лантух сала!
кричу йому… а Лілі наказую: «Ходи сюди! ходи сюди!» як не слухатимеш, то спечемося!
Вона згодна… нас хитає… підкидає… відриває від балкона… стрімким поривом… шафа підкоряється, рухається, суне, величне поріддя! і тягне за собою стола… два стільці! двері загороджено! повністю! у передпокій не пройдеш! ми в пастці! і все тріщить! хилитається, скрипить… скррр! а ще цегла зграями! це розкришується будинок напроти!.. щастя, її звіює вітер!.. пориви ринуть!.. пориви ринуть!.. і каскади!.. а ще жаринки!.. ховаймося під столом, на колінах!.. моє рішення! рикошети! шрапнелі! снаряди їх розсипають у повітрі! стіни смертельні! не перестаю спостерігати і все! голова на місці!.. і вам розповідаю достоту, як було, без ошелешення! а ще той шарлатан нагорі! страшний! ви його знаєте!.. отож з-під низу, звідси!.. з-під столу дивлюся на вітряк… недалеко… можливо, метрів з двісті… і в якому сліпучому повітрі!.. але кажу вам так, як бачу… он крила рухаються!.. обертаються…
— Скажи-но, Лілі! скажи-но! крила крутяться?
Спочатку був не певен… але справді! факт!
— Що крутиться?
— Крила!
Вже років сто стояли нерухомі!.. Сто років з лишком!
Якраз як ми під стіл… сюди, скрючившись… ганебно, гидко… а вони саме закрутилися!..
— Мені не мариться, Лілі? вони крутяться?..
Вона теж чудово бачить! крутяться!.. крутяться і навіть з плюмажем… плюмаж на кожному крилі! аж шелестить! геть не примарилось! чудово бачу! чудово бачу! пір'я розлітається… на всі Небеса… зелені… жовті… сині!.. тріскучим пасмом! я вам казав про феєрверк!.. феєрію феєрверку! ах, люба пані, я цієї миті хотів би стати чаклуном!.. я б пролетів по атмосфері й надавав би копняків, тобто Жуляці!.. вхопив би міцно за барки! витягнув би з візка!
— Покидьок! пияк! бахур!
