Так закінчила своє недовге земне життя відома до революції російська письменниця Віра Крижанівська. Про таких, як вона, тоді казали: із бувших… І права на майбутнє в царстві більшовиків такі вже не мали. Як й взагалі, на подальше життя. Нова влада їх, недобитих, просто викреслила із списку живих…
За походженням Віра Іванівна з тамбовських дворян, де було коріння її роду. Але народилася у Варшаві — там її батько, генерал— майор командував артилерійською бригадою. Дівчинці виповнилося десять років, як батько негадано помер і сім’я залишилася чи не в злиднях. Якось вдалося Віру прилаштувати до Петербурзького духовного товариства благородних дівиць, через рік вона поступить до Санкт-Петербурзького училища святої Катерини — т. зв. Катерининський інститут, — але через слабке здоров’я та фінансові негаразди змушена буде залишити його. На тім і завершить офіційну освіту. Навчатиметься вдома.
А далі все зміниться як за помахом чарівної палички. У дев’ятнадцять неповних років Віра поїде до Франції, де буде виступати… Ні більше, ні менше, як… медіумом. У дев’ятнадцять неповних літ! Правда, дівчина з юних літ захоплювалася крім історії, ще й окультизмом і досить швидко самотужки оволодіє окультською премудрістю, та все ж… Талан такий мала чи що? Медіум (з лат. щось середнє, проміжне) — за уявленням спіритів посередник між людьми і світом духів. (У парапсихології — людина, яка має здібності до надчутливого сприйняття).
І ось якась Віра Крижанівська, дівча, яке тільки-но заходилося торува— ти самостійну стежку і раптом — медіум! Посередник між людьми і світом духів! Метаморфоза! Але в Парижі дочка генерал— майора виступатиме досить успішно — в ролі медіума. А Париж, як і стріляного горобця, на якійсь там полові не проведеш! А про неї в Парижі навіть слава пішла — це ж треба! Хоч здивувати парижан чим-небудь було ой як не просто.
А ще дівчина писала. Здебільшого ночами.
Історичні романи. Просто так сходу й почала писати історичні романи. Та ще й французькою мовою, якою володіла досконало (потім її твори перекладатимуть і на рідну, російську).
За слабкого здоров’я ця дівчина виявилась сущим титаном у праці. За час перебування в Парижі — чи не десять років, — вона напише й видасть кілька (ціла серія) історико— окультських романів — «Фараон Мернефта», «Помста єврея», «Сім победіші», «Цариця Хатсау» та інші. І всі вони користуватимуться значним успіхом — як у парижан, так й вдома, в Росії — дивина-а! (Як молода авторка прогулюватиметься після трудів праведних набережною Сени чи з’являтиметься на Монмарті, її впізнаватимуть і прохатимуть мадемуазель Віру ощасливити автографом).
Це був час, про який філософ Ніколай Бердяєв писав:
«… тоді було сп’яніння творчим піднесенням (мається на увазі й Росії — В. Ч.) новизна, напруга, боротьба, виклик. У ті роки Росії було послано багато подарунків. Це була епоха пробудження в Росії самостійної філософської думки, розквіт поезії й загострення естетичної чуттєвості, релігійного неспокою, шукань, ІНТЕРЕСУ ДО МІСТИКИ І ОКУЛЬТИЗМУ (виділення моє — В. Ч.). З’явилися нові душі, були відкриті нові джерела творчого життя, бачилися нові зорі, поєднували почуття закату і загибелі з надією на перетворення життя. Але все це відбувалося в досить замкненому колі…»
Критики дивувалися. Ніколи до того і за перо в своєму короткому житті мадемуазель Крижанівська не бралася (тільки дуже захоплювалася історією і перечитала все, що можна було), не виявляла аніяких ознак літературного обдарування чи бодай схильності фантазувати і раптом… Романи! Історичні! Серіями! І всі здобули успіх. І це у вередливої французької публіки!
