У 1975 році непокірному Сахарову присудили Нобелівську премію миру, але кремлівські верховоди заборонили йому виїзд за рубіж.
В січні 1980 року академік Сахаров, тричі Герой Соцпраці був схоплений каральними органами, позбавлений всіх урядових нагород — в тім числі й трьох золотих зірок Героя Соцпраці, лауреатства та всіх орденів — і висланий разом з дружиною в місто Горький, тоді закрите місто для іноземців, де він і жив усі наступні роки — під недремним наглядом Комітету державної безпеки, надтаємної і все одне всім добре відомої всемогутньої таємної поліції — аналог фашистського гестапо!
Телефону в квартирі вчорашнього тричі Героя Соцпраці та академіка не було, за ним постійно стежили, аби він ні з ким не зустрічався. Опальний академік тричі оголошував на знак протесту голодівку (1981, 1984, 1985), його тоді відвозили під конвоєм до лікарні, де зв’язували й силоміць годували.
Головний лікар застерігав його:
«Померти вам не дамо, але ви станете безпомічним інвалідом!»
Пізніше вчений згадуватиме про ті роки:
«Мене валили на спину на ліжко, прив’язували руки й ноги, на ніс надівали тугий зажим, так, щоб я дихати міг тільки через рот… Щоб я не міг виплюнути харчову суміш, рот мені затискували, поки я не ковтав». На додачу лікарі КДБ насильно уводили йому різні психотропні препарати.
Але Андрій Дмитрович Сахаров і після цих знущань та вишуканих тортур не злякався, не здався, а продовжував свою — хоч і дещо запізнілу — нелегку героїчну боротьбу. Саме тоді він написав одну із своїх головних праць, книгу «Небезпека термоядерної війни».
Жаль, що він спершу створив ту небезпеку, а тоді почав од неї застерігати й боротися з нею. Але добре, що він хоч пізно, але прозрів і схаменувся. Жаль, що таких людей — особливо серед фізиків-атомників, — одиниці. Більшість продовжує «ощасливлювати» людство, удосконалюючи найжахливіші бомби, несучи загибель планеті Земля. Невже вони ніколи не схаменуться, невже їм мало того, що вони — монстри, прокляті вже сьогодні, а що буде завтра?
Агов, новітні Сахарови з різних країн — де ви?
Переважна більшість з вас все ще зайнята винаходом воднево-плазмового — чи якого там ще? — дракона. А втім, міфологічний дракон багатьох народів світу — хоча б Японії, Китаю, Кореї чи інших країн — бодай і крилатий та вогнедишний, загалом злий-презлий дух — ніщо! Так, дитяча забавка на сон грядущий, страшилочка, казочка у порівнянні з тим драконом, якого створюють вчені. Як і різні там слов’янські змії-гориничі, вогнедишні тварі, різні перевертні й песиголовці, що буцімто пожирають людей, різні сатанаїли тощо. У порівнянні все з тими чудиськами, що їх вигодовують вчені на наше всезагальне лихо. А втім, не можна знищити людство, а самому вціліти і потім розкошувати на руйновищах, ні і ні. Йдеться про знищення людства, якщо не буде приборкане воднево-плазмове страховисько — його творці знищать разом з людством і самих себе. Як згорять у пекельному полум’ї всесвітньої війни і ті божевільні маніяки при владі, яким своїм розумом, винахідливістю і талантом служать учені. В когось з американських фантастів є оповідання «Абсолютна зброя». Коли її створили (а створити таку зброю вже можна в принципі хоч і сьогодні, принаймні, в близькому майбутньому), вона знищила й тих, хто забаг нею згубити своїх противників. Вона — АБСОЛЮТНА ЗБРОЯ. Вона вигубить усіх під одну косу — і правих, і винуватих, святих і грішних, перетворивши Землю на новітню Венеру чи Марс. Чи й на закрижанілий Плутон у пітьмі вічного космічного холоду.
І це людству, як кажуть, світить.
Уже світить. Маючи таких талановитих фізиків, чому б і не погубити людство, а з ним і планету Земля? І ні для кого тоді буде видавати збірники на кшталт «100 великих учених», куди потрапили такі видатні фізики.
Так і живемо в очікуванні: хто ж переможе на Землі: бог війни чи богиня любові?
Раннім ранком 9 серпня 1945 року по мосту Айон в центрі міста, що розташувалося на південному заході острова Хонсю, йшло дев’ять чоловік.
Йшли вони собі та йшли — мостом через річку Ота, що саме в районі міського порту впадає у Внутрішнє Японське море.
