Найважливішим чинником обмеження народження дітей там існує штраф, названий податком: за народження другої дитини китайці мають платити штраф (податок) в сумі 3 000 американських доларів. А це — добра зарплата середнього китайця за два роки! (Ще там — в рамках боротьби з дітонароджуванням відбувається стерилізація сільських жінок, безплатні аборти з тижневими талонами на обід. Але… Але нічого не допомагає. Як би влада не обмежувала дітонароджуваність, але тільки за минулий рік населення Китаю збільшилось аж на 8 000 000 мешканців і нині складає 1 мільярд 300 мільйонів чоловік! Прямо хоч калавур кричи!
Сьогодні Китай вже задихається від перенаселення, а завтра… «Нас чекає жахливе майбутнє (це газета «Шанхай Таймс»). Навіть такими темпами всього лише через 50 років ми будемо жити в жахливій тісності, злипшись, як зерна рису в чашці».
У китайців (не лише бідних, а й до речі, багатих теж) віковічна традиція: у сім’ї має бути якомога більше дітей. П’ять-сім. Чи й усі десять. Звідси і всі їхні біди. І наші майбутні теж.
Попри всі обмеження не народжувати другу дитину, заборони і так далі аж до кар, в сільських районах другу дитину (і третю-п’яту) все ж народжують. Аби не платити три тисячі зелененьких штрафу (та й де їх візьмуть бідні селяни, це багаті платять і народжують стільки, скільки захочуть, себто й до десятка) другу дитину просто… не реєструють. Тож офіційно такі діти не існують, не ходять у садки, до школи (виростають позазаконним бидлом, але все одне їх народжують — такі традиції вікові!), не мають аніяких документів. Таких людей у Китаї називають «привидами». Ставши дорослими, «привиди» їдуть у великі міста і влаштовуються в якості чи не рабів на будівництва, де трудяться й по дві зміни без зарплати — та й хто їм її даватиме? — за одну лише їжу. І самі безправні, активно продукують купи безправної дітлашні, кожна з яких теж стає «привидом» — без документів і без будь-яких перспектив влаштуватися у житті. І таких нелегальних дітей у Китаї, як гадають, біля ста мільйонів — їхнє число постійно збільшується. Тож сьогодні китайці і розповзаються по інших країнах, де гірша народжуваність. (60-70 років тому в європейських сім’ях було по п’ятеро дітей, сьогодні там ледве одне дитинча, відчувається брак населення, що його непомітно заповнюють китайські емігранти, народжуючи європейцям по п’ять і більше маленьких китаят. І таким робом влаштовують собі благополуччя). «Вирішувати проблеми за чужий рахунок — вельми оригінально. Але китайці, схоже, це уміють…»
Тож і не дивно, що сьогодні 20 відсотків населення на планеті Земля — китайці[28].
Що буде далі (власне, що нас чекає) не важко уявити. Вважається, що до 2057 року китайців на землі буде 50 відсотків — від загальної кількості землян. Знову ж не важко підрахувати, що через другі п’ятдесят років (а загалом через 100 років) китайців буде…
Краще про це сьогодні й не думати, аби не жахатися. «Куди ж у такому випадку дінемося ми?» — запитує одна газета.
Куди? Запитуємо і ми. Куди? Куди? Куди?
Відповіді немає.
Вірніше вона є, але краще б її не було. Планета Земля через сотню років, якщо нічого не зміниться, може запросто стати планетою лише китайського населення.
Навіть за збільшення населення на 1,5-2 відсотки щорічно — а це реально, — проблема перенаселення почне набирати колосальної гостроти[30]. Особливо, коли кількість населення Земля сягне за 20-25 мільярдів. Ні прогодувати таку галайстру, ні навіть десь її розмістити наша бабуся Земля не буде в змозі. (Не забуваймо: хвороби, війни, різні мори, епідемії— пандемії — головні поглиначі людства тоді відійдуть в історію). За подібних темпів приросту (і довгожительства), демографічних вибухів, що
