А все тому, що беріг кожну хвилину свого часу (думання — щоденне і щомиттєве — теж було його напруженою працею), не розтринькувався на дріб’язки й суєту суєт (тому і встиг так багато зробити), на пустопорожню балаканину, що стільки дорогоцінного часу відчикрижує від нашого не такого вже й тривалого життя. Бодай і в стінах англійського парламенту, членом якого він довгий час був і який, як відомо, (а втім, як і всі парламенти світу, ради та думи) відзначався безконечною балаканиною. (До речі, в парламенті він таки виступив, але всього лише один раз, коли попрохав зачинити вікно, адже з нього тягло протягом). Вважається — принаймні, в нас, — що «визначальним у поглядах Ньютона на природу був стихійний матеріалізм. Як вчений— природознавець, він визнавав об’єктивне існування матерії, простору і часу, об’єктивність законів природи та їх принципову пізнаваність, Проте, виходячи з метафізичних позицій, Ньютон не міг пояснити причину виникнення руху і зводив її до акту «божественного першопочатку». (УРЕ, т. 7, стр. 445). Основоположники марксистської філософії, панівної в колишньому СРСРі називали це «історичною обмеженістю його світогляду».
Ісаак Ньютон не був обмеженим, він був релігійною людиною.
Ісаак Ньютон вірив у Бога (цього не дано було збагнути «основоположникам Марксової філософії»). І для того часу релігійність вчених не була чимось незвичайним — сьогодні теж багато фізиків щиро і переконливо вірять у Бога. Навіть великі.
Вважається, що брак фактичних знань про початковий період історії Сонячної системи і початковий період історії людини приводив вчених до винаходів фантастичних релігійних рішень цих питань. Мовляв, у його творчості відобразилась в якійсь мірі ситуація, що мала місце в історії розвитку всієї людської культури, коли релігія, віра в чудесні сили була викликана незнанням об’єктивних причин законів і природи суспільства».
Гм-гм… Круто сказано і головне, одним махом усіх побивахом! Хоча, можливо, тут і є якась частка рації — але лишень якась, — проте… Навіть за такої рації не треба з порогу відкидати початок, закладений Творцем у будову Всесвіту.
Ісаак Ньютон щиро і глибоко переконано вірив у Бога.
Він займався теологією та різними — важливим для нього — історико-богословськими дослідженнями.
Він вважав Бога визначальним у створенні світу, що саме Бог дав «першопоштовх» небесним тілам, а потім всі рухи у Всесвіті відбувалися за суворими фізичними законами. А Бог лише час од часу втручався в ті рухи — підправляючи небесний механізм Всесвіту, його «годинник» — якщо траплялися якісь погрішності.
Історики і вчені сходяться в одному: у своїх уявленнях І. Ньютон «залучав Бога кожного разу, коли не знаходив природного наукового пояснення походження Сонячної системи, пояснював походження початкових швидкостей руху планет. Так було і в спробах дати пояснення початку людської культури». Свої теологічні міркування І. Ньютон виклав у заключному розділі «Начал» — головної праці свого життя. Він вважав, що Бог безпосередньо спілкувався з людьми, але потім, коли закони буття були встановлені, він відсторонився від втручання у справи світобудови. І. Ньютон витратив величезні зусилля, щоб, мовляв, «підігнати історичні події під біблійні описи». Зусилля ці, звичайно, були даремні з наукової точки зору (цитата з далеких атеїстичних часів СРСРу та комуністичної панівної «безбожої» ідеології). І — дарма. Сьогодні багато вчених схиляються до думки про «божественний першопоштовх» у створенні Всесвіту і це є вельми серйозним аргументом. Принаймні, і таку точку зору не слід відкидати — вона може виявитися єдино вірною.
Але хто — Він?
Всемогутній, Всезнаючий і Всевидячий, нам незбагненний, Той, який усе може? Та незбагненна нам істота у Всесвіті, яка знає, яке було життя в кожного з нас — за ранішніх циклів розширення Всесвіту і яка звелить кожному з нас повторити його точно — за нових, за майбутніх циклів розширення Всесвіту?
Хто через мільярди й мільярди років пам’ятатиме достеменно, як кожен з нас, землян, жив, яке у кожного було життя, аби таким його повторити?
Ось тут ми й повертаємось до ідеї Розумного Всесвіту. (Між іншим, уява про Всесвіт як про єдину розумну істоту, систему, єдиному космічному континуумі, не нова, вона має вельми шанований вік — лише у відповідності з часом видозмінюється — з огляду на фундаментальну світоглядність людини і про людину).
То хто він, РОЗУМ ВСЕСВІТУ?
— Але хто вам про це скаже, — єхидно вигукне тут якийсь добрий і дотепний читач, трохи скептик і песиміст (здоровий), а загалом чудова людина, і чудова, і ерудована, з тих, які думають. — Ви гадаєте, що хтось у Нього вже брав інтерв’ю?
Сьогодні більшість — навіть і серед безвіриників, — упевнена в існуванні Вищого Розуму і лише незначна кількість за традицією недавніх атеїстичних часів вважає, що його немає. Інша річ, що кожен розуміє Його (як і його присутність чи відсутність) по-своєму і майже завжди поверхово.
