Фірман султана полностью

Сіли. Арсен поклав голову Златці на коліна і заплющив очі. В одну мить промайнули перед ним страшні картини минулого – неволя, втеча, бої, походи… Для чого те все? Кому потрібні муки і кров, злигодні й смерть людська? Чиє сповнене чорної злоби серце бажає погромів, пожарищ, руїн? Хіба мало на світі простору, сонця, тепла? Хіба щастя не у відчутті того, що ти живеш, дихаєш запашним повітрям рідної землі, насолоджуєшся усмішкою милої і теплом її ніжних рук?

Арсенове серце мліло і завмирало від незнаної досі втіхи і пестощів. Златка цілувала його очі, тонкими пальцями перебирала м'якого чуба. Довго роздивлялася на тверді зарубцьовані шрами. Побачивши за вухом слід від кулі, нагнулась, припала до нього губами.

– Арсенчику, важко тобі доводилося? – прошепотіла.

– Важко.

– Ти більше не кинеш мене? Правда? Будемо тепер завжди разом?

– Будемо, Златко! Будемо, люба!

Вони замовкли. Златка дивилася в безмежний простір, заколисана щастям і радісним весняним співом жайворонка. Звенигора щокою притулився до її коліна, вслухався і в неповторну музику весни.

Раптом його вухо вловило ледь чутний тупіт копит. Він підвівся – глянув довкола. Ген-ген на виднокрузі мчить якась темна цятка! Що воно? Чи то вітер гонить перекотиполе безкраїм степом, чи вершник поспішає з важливою звісткою?

Звенигора пильно вдивляється вдалину. Ні, то не перекотиполе! Швидко, не спиняючись, не затримуючись у високих сухих торішніх бур'янах, жене та чорна цятка, то зникаючи на хвилину в невидимій звідси балці, то виринаючи на зелених пагорбах.

Гонець!

Придивися – бачиш: жевріє, мов головка будяка, малиновий верх його шапки, іскряться проти сонця самоцвіти на піхвах здобутої в боях дорогої шаблі. Летить бистрокрилим птахом дужий кінь.

Златка стривожено простежила за Арсеновим поглядом і теж побачила вершника.

Хто то? Куди він мчить? Невже знову війна?

Звенигора мовчки пригорнув Златку до грудей, ніби хотів назавжди захистити її від усього лихого на світі. А серцем слухав далину, і йому вже вчувалися звуки козацьких сурм, що кличуть .у похід, іржання бойових коней на коротких привалах, приглушені голоси товаришів і ледь чутний брязкіт зброї в тривожній тиші ночі… І зрозумів він, що його щастя коротке. Недарма ж мчить гонець, не жаліючи коня! Недарма сповнюється далеким гулом копит земля!.. От-от життя знову покличе його на тяжку нескінченну дорогу, назустріч вітрам і грозам… Бо й само ж воно – дорога без кінця!

– 

Примітки:

note 32 Капудан-паша – капітан судна (тур.)

note 33 Хондкар – султан (тур.)

note 34 Куруш – срібна монета (тур.)

note 35 Ефенді – пан, добродій (тур.)

note 36 Аба – накидка, плащ (тур.)

note 37 Балканджій – горець.

note 38 Спахія – поміщик, воїн у відставці (тур.)

note 39 Ахчийниця – корчма.

note 40 Какво правите? – Як справи? (болг.)

note 41 Юнак – герой (болг.)

note 42 Хан – заїзд, кав'ярня (тур.)

note 43 Кафеджі – власник кав'ярні (тур.)

note 44 Аллах екбер – великий аллах (тур.)

note 45 Вілайєт – провінція, область (тур.)

note 46 Фарсах – міра довжини, приблизно 4 км. (тур.)

note 47 Гераус – виходьте (нім.)

note 48 Коммен – приходити (нім )

note 49 Швайнерай – свинство (нім.)

note 50 Данке, майн лібер – дякую, любий (нім.)

note 51 Майне гершафтен – панове (нім.)

note 52 Дізер – цих (нім.)

note 53 Камераден – товариші, приятелі (нім.)

note 54 Доннерветер – грім і блискавка (ніч.)

note 55 Ройбер – розбійник, грабіжник (нім.)

note 56 Ферфлюхтер гунд – проклятий собака (нім.)

note 57 Ніхт вар? – Чи не так? Чи не правда? (нім.)

note 58 Вас – що (нім.)

note 59 Менш – чоловік (нім.)

note 60 Ата – батько (тур.)

note 61 Якші – добре, гаразд (тат.)

note 62 Гениш-ачерас – начальник яничарського корпусу (тур.)

У *.txt форматував Віталій Стопчанський

Файл взято з е-бібліотеки www.chtyvo.org.ua