І Х'ялмар вимкнув велике світло, щоби засвітити настільну лампу. Марла зручно вмостила подушку йому на колінах і приготувалася слухати свято вірячи, що не засне на десятій хвилині монотонного читання. Котці. «Фо». Ще одне перевертання в могилі бідолашного Робінзона Крузо. Мічин низький голос відбивався від глянцю сторінок і забивався Марлі в ніс.
– Апчхи! - сказала Марла, - і то правда…
А наступного ранку вона вже сумнівалася щодо правдивості свого отруєння. Може, його й не було?
Марла притуляла собі до обличчя різноманітні предмети і міцно їх притискала Відтак витягувала шию й пильно розглядала отримані відбитки в дзеркалі. інколи у неї навіть виходило щось схоже на рельєфні татуювання племені Во із Соломонових островів, але частіше відбитки скидалися просто на родиму пляму Горбачова.
– Як убити сім днів часу. Практічєскоє руководство для домохазяєк. Блін.
Марла вже дочитала свою цікаву книжку, поплакала над її мудрим і світлим закінченням, спромоглася на 10 сторінок нудної і потрібної книжки, недостатньо прокип'ятила воду, випила з неї чаю і тепер скрючувалася від болю в животі.
– Ну, що тепер? Буду вмирати, ніхто і води не дасть. А вода мені потрібна, може, буде. З реґідроном на випадок срачки.
Зранку Х'ялмар полетів у Танзанію - чергова зустріч фінів «на виїзді» - а на квиток для Марли забракло грошей.
– Та й добре. Я собі вже звикла до самотності - це як бекту-скул буде. Сім днів із заштореними вікнами - щоби сни не повтікали. Сім днів однакових готельних сніданків… гм, для двох. Ну та бо чого грошам пропадати? На обід з'їм. Генетична пам'ять в нас живе із 33-го… Відтак Марла заходилася відтягувати шкіру собі на животі.
– Скоро буду, як шарпей.
М'язи почувалися важкими - тренування після майже двомісячної перерви далося взнаки.
– Ну та й що, що я майже 50 кг важу? Подумаєш - п'ять кілограмів нажерла в Тайланді. Зате ж як жерла!
До того Марла дала собі обіцянку, яку традиційно дає собі більшість жінок будь-якого віку й традиційно її не дотримується: здорова їжа і спорт. Те, що Марла не вважала себе однією із більшості жінок, зовсім не звільняло її з тенет традиції.
– А може, я без Х'ялмара ні їсти, ні спати не зможу? Може, Х'ялмар для мене - як муха це-це, тільки навпаки? Що, як без нього - безсоння? Хоч натягай джільбаб [4] і плач…
На згадці про джільбаб вона знову подумки пройшла весь шлях смердючою вуличкою слідом за двома дівчатами, зодягненими в ті покривала. Саме покривала -бо були значно довшими від звичного джільбабу-хустки. Одна дівчина була в чорному, друга - в білому. Все дуже канонічне: перша -ліворуч, друга - праворуч. Одного зросту. і Марла назирці за ними. По дорозі їй трапився якийсь доволі дивний кіоск - освітлений червоним світлом прилавок і чоловік у червоному від того світла одязі. Він нічого не продавав і не привітався з Марлою, поки та розглядала його боковим зором. Чомусь їй подумалося, що тільки так можна було того чоловіка побачити.
– Ну та й що, що він там стояв? Тут і не таке стоїть бувало. От десь із тиждень тому на перекладині хлопчик голий сидів, на трубі грав. А міг же й упасти.
Біла і чорна примари спантеличено озирнулися на Марлу і пришвидшили ходу.
– Ну й на добраніч! - Марла знизала плечима і звернула в бік готелю.
–--------------------------------------------------------------------------
Наступного ранку Марлу збудили зарано, не давши додивитися сну про голих дівок.
– Вибачте, ваш сніданок! - гукнули з-за дверей.
– Ага, дякую! - Марла насилу продерла очі, щоби глянути на годинника, - от уроди! Двадцять по восьмій! Я ж просила о дев'ятій! То якийсь смертник харкався на весь готель о шостій ранку - хто б його дострілив, а ці вже й сніданок приперли, щоби я пошвидше забралася… Ну добре, пес із вами, встаю.
Попиваючи неспішне поганеньку готельну каву, Марла подумала, що варто би написати Х'ялмару листа. Але для того треба було позбавитися всього сміття в голові - порожніх егоїстичних думок, дріб'язкових мрій і мізерних уявлень про найближче майбутнє. Бо яким би просунутим інтелектуалом чи тонким митцем людина не була, більшість не зайнятого цілеспрямованим обдумуванням чи прочуванням часу вона з радістю викидає на думки про те, що скаже друзям, коли ті зустрінуть її в аеропорту, що вона із собою візьме і у що буде вбрана, як знайде правильне місце видачі свого багажу, що кому подарує, якими словами про яку мандрівку розповідатиме, що скаже у найпершому інтерв'ю і як постриже волосся для зйомок у кліпі, про який ще точно нічого не відомо. Марла вважала себе, щонайменше, майстром альтернативного способу чуттєвості…
