«Пісенник» міститься в блакитному зошиті, в якому є також «Вакації отця Пірроне», «Вечір у вищому товаристві» (VI розділ, який у редакції 1957 року дістане назву «Бал») і «Пісенник дому Саліна». «Вечір у вищому товаристві» та «Пісенник» понумеровані послідовно, а останні два тексти написані на аркушах, які становлять частину оригінального зошита, хоч вони були з нього вирвані. У версію, переписану 1957 року, перші два тексти включені, а третій ні. Це вказує на виразну волю автора щодо цієї частини. Зрештою, розділ цей не був завершений. Обидва сонети занотовані на двох доданих аркушах, кожен з яких містить першу і другу редакцію з варіантами тексту. Натомість «Ода» тут є в чистовому варіанті і включена в нумерацію сторінок, проставлену рукою автора.
Коли господар впадає у всеосяжну і похмуру зневіру, зневіру, так би мовити, метафізичну, прихильність собаки може дати йому справжню полегкість; але коли причини клопотів цілком чіткі і визначені (необхідність написати прикрий лист, закінчення терміну векселя, неприємна зустріч, яку треба відбути), ніяке махання хвостом не допоможе; бідолашні тварини раз у раз пробують, до безконечності пропонуючи свою прихильність, але все намарне; їхня відданість стосується вищих, неокреслених сфер людських почуттів, а проти окремих клопотів їхня допомога безсила; змога погладити дога не дає розради, коли треба проковтнути жабу.
Отож однією з перших ознак того, що до дона Фабріціо повернувся спокій, було те, що він відновив свої братерські взаємини з Бендіко; знову можна було милуватися видовищем гігантського чоловіка, який ходив гуляти садом разом з колосальним собакою. Собака сподівався прищепити чоловікові смак до безцільної діяльності, передати йому дещицю власної енергії; чоловік же хотів би, щоб через їхню взаємну прив’язаність собака змогла якщо не відчути приваби абстрактних роздумів, то принаймні спізнати насолоду від вишуканого і шляхетного неробства; звісно, жоден з них не зумів домогтися свого, але вони однаково були задоволені, бо щастя полягає в тому, щоб змагати до мети, а не щоб досягти її; принаймні так кажуть.
У роки відразу після утворення Королівства Італія і до 1866 року, який ознаменував першу кризу цього королівства, що провіщала інші, ще більші кризи, життя родини князя Саліни досягло тієї дещиці рівноваги, якої їм судилося зазнати в цьому мінливому світі.
У 1863 році дон Фабріціо відсвяткував свій п’ятдесятий день народження і, як було мудро заведено в ті часи, став вважати, що він уже старий і безнадійно вийшов у тираж; вийшов у тираж, зрозуміло, у тому, що торкається еротики, світського життя, а також науки; що ж стосується його родинної «імперії», то тут його активність радше посилилася, ніж послабилася, саме внаслідок звуження фронту його наступу.
