Щодень благав я небо В молитві неустанній, Мені щоб дарувало Дівицю незрівнянну, Подругу гожу, милу, Веселу і цнотливу.Оком спраглим окинув Я приязні оселі,Де панни цілу днину Зичливі і веселі Чесноти так плекають, Вмить серце прихиляють.Аж бачу — промениста,У сонмі херувимів,Сходить долі Пречиста І вість несе єдину!Одна наша надія Й прибіжище — Марія.Й рече: О Томазі роду Благословенний сину, Дарма в земній природі Шукаєш без упину. Шляхетна панна, знаю, Двері відчинить раю.Цей чистий дух не дбає Про тлінного тіла шати —В душі своїй ховає Скарбницю благодаті! Забудь свою розпуку — Вона простягла тобі руку!Увосьме свою орбіту Проходить небесне світило,Відколи з цими речами Звернулась до мене Діва.І славлю я день той великий,Бо муж я щасливий навіки.

20 квітня 1875 року

«Пісенник» міститься в блакитному зошиті, в якому є також «Вакації отця Пірроне», «Вечір у вищому товаристві» (VI розділ, який у редакції 1957 року дістане назву «Бал») і «Пісенник дому Саліна». «Вечір у вищому товаристві» та «Пісенник» понумеровані послідовно, а останні два тексти написані на аркушах, які становлять частину оригінального зошита, хоч вони були з нього вирвані. У версію, переписану 1957 року, перші два тексти включені, а третій ні. Це вказує на виразну волю автора щодо цієї частини. Зрештою, розділ цей не був завершений. Обидва сонети занотовані на двох доданих аркушах, кожен з яких містить першу і другу редакцію з варіантами тексту. Натомість «Ода» тут є в чистовому варіанті і включена в нумерацію сторінок, проставлену рукою автора.

<p>Фрагмент А</p>

(який слід розмістити перед розділом IV)

Коли господар впадає у всеосяжну і похмуру зневіру, зневіру, так би мовити, метафізичну, прихильність собаки може дати йому справжню полегкість; але коли причини клопотів цілком чіткі і визначені (необхідність написати прикрий лист, закінчення терміну векселя, неприємна зустріч, яку треба відбути), ніяке махання хвостом не допоможе; бідолашні тварини раз у раз пробують, до безконечності пропонуючи свою прихильність, але все намарне; їхня відданість стосується вищих, неокреслених сфер людських почуттів, а проти окремих клопотів їхня допомога безсила; змога погладити дога не дає розради, коли треба проковтнути жабу.

Отож однією з перших ознак того, що до дона Фабріціо повернувся спокій, було те, що він відновив свої братерські взаємини з Бендіко; знову можна було милуватися видовищем гігантського чоловіка, який ходив гуляти садом разом з колосальним собакою. Собака сподівався прищепити чоловікові смак до безцільної діяльності, передати йому дещицю власної енергії; чоловік же хотів би, щоб через їхню взаємну прив’язаність собака змогла якщо не відчути приваби абстрактних роздумів, то принаймні спізнати насолоду від вишуканого і шляхетного неробства; звісно, жоден з них не зумів домогтися свого, але вони однаково були задоволені, бо щастя полягає в тому, щоб змагати до мети, а не щоб досягти її; принаймні так кажуть.

<p>Фрагмент Б</p>

(який слід вставити між частинами VI і VII)

Пісенник дому Саліна

У роки відразу після утворення Королівства Італія і до 1866 року, який ознаменував першу кризу цього королівства, що провіщала інші, ще більші кризи, життя родини князя Саліни досягло тієї дещиці рівноваги, якої їм судилося зазнати в цьому мінливому світі.

У 1863 році дон Фабріціо відсвяткував свій п’ятдесятий день народження і, як було мудро заведено в ті часи, став вважати, що він уже старий і безнадійно вийшов у тираж; вийшов у тираж, зрозуміло, у тому, що торкається еротики, світського життя, а також науки; що ж стосується його родинної «імперії», то тут його активність радше посилилася, ніж послабилася, саме внаслідок звуження фронту його наступу.

Перейти на страницу:

Поиск

Похожие книги