— Ми вважаємо великим щастям для себе, синьйорино Анджеліко, прийняти в цьому домі таку прекрасну квітку. Сподіваюсь, ми матимемо радість милуватись нею частіше.
— Дякую, князю. Я бачу, що добрість, котру ви виявляєте до мене, рівнозначна тій, з якою ви завжди ставились до мого любого татка.
В Анджеліки був чудовий низький, можливо, трохи манірний голос і правильна вимова, що її вона навчилася у флорентійському коледжі і в якій зовсім не відчувалось сицилійської співучості. Єдине, що видавало її доннафуґатське походження, то це трохи різкі приголосні, що, до речі, надзвичайно гармоніювало з її дещо грубуватою вродою. Там же, у Флоренції, вона навіть навчилася нехтувати при звертанні звичним «ваша вельможність».
Бідолашний Танкред був мов сам не свій: після того, як дон Калоджеро відрекомендував його Анджеліці, він насилу стримався, щоб не поцілувати їй руку, і, блискаючи своїм синім оком, повернувся сумний до синьйори Ротоло, та зовсім не чув, що вона йому говорила. Отець Пірроне, сидячи в кутку салона, думав про Святе Письмо, яке того вечора поставало перед ним як вервечка Даліл, Юдит та Естер.
Коли всі гості вже зібрались, відчинились центральні двері салону і метрдотель вигукнув загадкове слово: «Обідатьподано!», яке означало, що обід уже на столі. Після цього різнорідна юрма попрямувала до їдальні.
Князь був надто досвідчений, щоб у цьому невеличкому сицилійському містечку частувати гостей обідом, який би починався з супу; він тим охочіше порушив правила
А втім, якщо забути на мить про норми пристойності, то ентузіазм гостей був цілком виправданий. Самий лише вигляд золотистої шкуринки цих запіканок міг викликати трепет захоплення. Тонкий пряний аромат кориці, яким вони сповнили їдальню, був лише прологом тієї насолоди, що її міг звідати кожний, хто не полінувався б покласти собі на тарілку теплу запашну скибку, в якій досвідчене око могло розпізнати шматки курячої печінки, соковиті трюфелі, шматочки круто зварених яєць, шинки та курячого філе, перемішані з гарячою маслянистою масою дрібно посічених макаронів, яким м’ясний екстракт надавав ніжного світло-жовтого кольору.
Як водиться в провінції, гості розпочали обід без зайвих розмов. Священик мовчки перехрестився і відбатував собі чималий шматок запіканки. Органіст їв повагом і після кожного кусня мрійно заплющував очі: він дякував Творцеві, який так щедро винагородив його за скромне вміння стріляти зайців та бекасів, і в думці прикидав, що за вартість однієї такої запіканки вони з Терезіною могли б спокійно жити цілий місяць. Анджеліка, прекрасна Анджеліка, раптом забула і про тосканські млинці з каштанового борошна, і про вимоги доброго тону: затиснувши в кулаці виделку, вона поїдала запіканку з апетитом своїх сімнадцяти років. Танкред теж енергійно заходився коло своєї тарілки і, намагаючись поєднати ласування з галантністю, спробував відчути в пахучих шматках страви смак поцілунків своєї сусідки Анджеліки, але зрозумів, що експеримент цей викликає лиш огиду, і відклав подібні фантазії до того часу, коли подаватимуть солодке. Дон Фабріціо, який сидів навпроти юної гості, не зводячи з неї захоплених очей, був єдиний, хто помітив, що в соус покладено забагато прянощів, і вирішив завтра ж вичитати за це кухареві. Всі інші їли, ні про що не думаючи; вони й гадки не мали, що обід видався таким смачним також завдяки тій атмосфері чуттєвості, яку принесла з собою Анджеліка.
