Григорій Квітка-Основ'яненко полностью

Того ж таки дня преосвященний Христофор доручив Слобідсько-Українській духовній консисторії негайно розглянути «прохання капітана Квітки про прийняття його в Старо-Харківський монастир». У свою чергу консисторія, згідно з вимогою Духовного регламенту, направила в губернське правління запит, «чи нема бува в Квітки якихось важливих боргів або інших обставин, що стоять на заваді його вступу в чернецтво», а самого Квітку зобов'язала подати письмове свідоцтво, що «батьки не забороняють йому й не силують його йти в чернецтво». ЗО травня 1804 p. губернське правління повідомило консисторію, що «жодних казенних чи партикулярних боргів за Григорієм Квіткою нема і що його батько, Федір Квітка, у поданому до земського суду поясненні написав, що ніяких причин, які б забороняли його синові вступити в чернечий чин, не існує, і він вступає туди з його дозволу». Тим часом до консисторії батьки подали окреме письмове свідчення, де сказано таке: «…Бачивши ще з 1797 року бажання нашого сина, відставного капітана Григорія, вступити в чернецтво, а також те, що воно й досі лишається незмінним, ми дозволили йому подати відповідне прохання на ім'я преосвященного Христофора». Далі йшли підписи «з прикладенням герба домашньої печатки». Свідками в цій справі виступили рідний дядько майбутнього письменника Ілля Іванович Квітка та старший брат Андрій, який на ту пору був майором.

Слід сказати, що, приймаючи чернечий постриг, Квітка-Основ'яненко, крім усього іншого, прагнув у такий спосіб посприяти кар'єрі свого старшого брата, якого він з дитинства просто обожнював і який справді сягне неабияких висот, ставши таємним радником[6], цивільним губернатором Пскова, сенатором. А ще дворянство Харківської губернії вісім разів буде обирати його своїм предводителем. У листі до Сергія Тимофійовича Аксакова від 3 жовтня 1831 р. Квітка-Основ'яненко з гордістю напише: «Учора в нас розпочалися дворянські вибори… Цього дня мій брат, який сім триріч поспіль служив губернським предводителем, потім був узятий у Псков губернатором і звільнився звідти минулого року, одностайно обраний і проханий прийняти посаду губернського предводителя на восьмий курс. Гадаю, це приклад унікальний!». Не випадково після батькової смерті наш письменник зречеться на користь брата своєї частини спадку. Син Андрія Федоровича Валер'ян Квітка розповідав про це так: «Спадок мого діда…, хоч і доволі значний, не був достатній для підтримання вимог щодо посади, яку обіймав мій батько…, якби його поділили порівну між обома братами. Дядько мій, без примусу й жодних вагань, відмовився від своєї частини… Ця жертва задовольняла, з одного боку, його сімейне честолюбство, а з другого – його любов і відданість братові. Старший брат був у його очах вищою істотою». Саме ці кошти дозволили Андрію Федоровичу Квітці облаштувати собі на Основі розкішний будинок, мати картинну галерею, кріпацький оркестр тощо. Коли в 1817 р. імператор Олександр І завітав до основ'янського помешкання Квітки, де все сяяло бронзою, дзеркалами й мармуром, він, подейкують, з посмішкою спитав: «Чи я бува не в палаці?». А поруч буяв зеленню чудесний мальовничий сад, куди любили ходити на прогулянку харків'яни. Як писав перегодом сам Квітка-Основ'яненко: «Неподалік міста знаходиться село Основа поміщика, таємного радника Андрія Федоровича Квітки, де сосновий гай, приємний для прогулянок, приваблює багатьох міських мешканців усіх станів, а ще більше – сад, у якому росте чимало екзотичних рослин, почасти призвичаєних до тутешнього клімату. Серед багатьох рідкісних є „oxalis crenata“, ще недавно відома в Європі, а за своєю родючістю та смаком варта того, щоб бути культивованою для вживання в їжу»[7]. Цей сад був настільки багатий, що в 1823 р. друкарня Харківського університету навіть видала французькою мовою книжку під назвою «Каталог рослин саду пана предводителя дворянства Андрія Федоровича Квітки». Словом, старший брат Квітки-Основ'яненка, як казав Григорій Данилевський, «до кінця життя належав до кола найбільших харківських магнатів». І в місті, і в околицях його інакше й не називали, як «Андрій Федорович» – будь-хто знав, про кого мова. Тим часом сам письменник жив дуже скромно, займаючи невеличкий будиночок, який стояв окремо від панських палат…

24 червня 1804 р., отримавши доповідь консисторії та відповідні офіційні документи, преосвященний Христофор задовольнив прохання Квітки. Через кілька днів, 29 червня, згідно з консисторським наказом № 1254, він стає послушником Старо-Харківського Преображенського монастиря, розташованого за вісім верст од Харкова по дорозі на Полтаву та Київ у надзвичайно мальовничій місцині. З серпня ігумен монастиря Іларіон доповідав консисторії, що її указ про призначення сюди Квітки «одержаний, і йому, Григорію Квітці, за трапезою при всій братії прочитаний».