Звідси він міг через чисте, посипане жорствою подвір’я командувати конюшнею, куди провів один із своїх дзвінків. Візник виходив на те подвір’я, немов в’язень на місце кари, і Осборн лаяв його з вікна кабінету. Чотири рази на рік міс Вірт заходила до тієї кімнати по свою платню, а дочки містера Осборна по кишенькові гроші, які їм давали щоквартально. Коли Джордж був хлопцем, його часто лупцювали в цій кімнаті, а мати сиділа на сходах і болісно дослухалася до ударів різки.
Хлопець майже ніколи не плакав, як його карали, а бідолашна мати, коли він виходив звідти, нишком пестила його, цілувала й давала грошей, щоб йому було легше. Над каміном тут висів родинний портрет, перенесений сюди з їдальні після смерті місіс Осборн: Джордж сидить на поні, старша сестра подає йому букет квіток, а меншу мати тримає за руку; всі рожевощокі, з великими червоними ротами, всі безглуздо усміхаються одне одному, як звичайно на родинних портретах. Тепер мати лежала в землі, давно всіма забута, сестри і брат мали безліч своїх власних зацікавлень і, хоч і досі складали родину, стали одне одному зовсім чужі. Через кілька десятків років, коли всі постаріють, якою гіркою сатирою здадуться ці пишні, наївні родинні портрети, ця комедія почуттів, облудних усмішок і невинності, такої соромливої і такої самовдоволеної! А на почесному місці в їдальні замість родинного портрета висів тепер парадний портрет самого Осборна, його срібної чорнильниці й крісла. Отож до цієї кімнати й подався старий Осборн, на превелику втіху маленького товариства, яке він залишив. Коли челядь також пішла, в їдальні почалася жвава, але дуже тиха розмова. Потім сестри, обережно ступаючи, вирушили нагору, Містер Буллок приєднався до них, скрадаючись у своїх рипучих черевиках. Він не насмілився на самоті пити вино, та ще й так близько від грізного старого джентльмена, що сидів поряд у кабінеті.
Десь через годину після того, як стемніло, служник, не отримавши ніяких доручень, зважився постукати в двері й подати до кабінету свічки та чай.
Господар сидів у кріслі й удавав, що читає газету; а коди служник, поставивши на стіл свічки й тацю з вечерею, пішов, містер Осборн підвівся й замкнув за ним двері на ключ. Цього разу не лишилося вже ніяких сумнівів: усі домашні зрозуміли, що має статися якась велика катастрофа і що, мабуть, торкнеться вона містера Джорджа.
У великому блискучому секретері з червоного дерева містер Осборн тримав в одній шухляді речі й папери свого сина. Там зберігалися всі документи ще з часів, коли Джордж був хлопцем: його зошити з каліграфії та альбоми для малювання з похвальними відгуками й зауваженнями вчителя, його перші листи, написані великими круглими літерами, з поцілунками таткові й мамі та з проханням послати йому пирога. У них часто згадувалося любого хрещеного батька Седлі. Прокльони кривили помертвілі губи старого Осборна, а серце його стискала страшна ненависть і лють, коли він, проглядаючи декотрі з них, натикався на це прізвище. Всі листи були пронумеровані, надписані й перев’язані червоною стрічкою. На них стояло: «Від Джорджі з проханням 5 шилінгів, 25 квітня 18...— відповідь 25 квітня» або «Джорджі про поні, 13 жовтня» тощо. В іншій пачці були «Рахунки доктора С», «Рахунки кравця Джорджі і за спорядження», «Векселі на мене, видані Дж.
Осборном-молодшим», і т. д.; його листи в Вест-Індії; листи його агента й газети з повідомленнями про його підвищення. Тут же зберігалася дитяча нагаєчка сина й загорнуте в папірець пасмо волосся, яке завжди носила його мати.
