«Облиште, мосьпане Єронім, - заперечив Убертин, - ви ж знаєте, як мало я люблю Папу, але тут мушу стати на його захист! Це наклеп, який пустили в обіг в Авіньойні, я ніколи не бачив цієї конституції!»
«Вона є, - енергійно запевнив Єронім. - Я теж її не бачив, але вона є».
Убертин похитав головою, а інші замовкли. Я помітив, вони звикли до того, що мессера Єроніма, якого Вільям напередодні назвав дурнем, не варто сприймати надто серйозно. Зрештою Вільям спробував знов повернутися до попередньої теми: «Хай там як, чи є така конституція, чи нема, але ця чутка свідчить про те, яка моральна атмосфера панує в Авіньйоні, і всі, хто там живе, визискувані і визискувачі, чудово розуміють, що це місце - базар, а не двір намісника Христового. Коли Йоан зійшов на престол, говорили, що у скарбниці є сімдесят тисяч золотих флоринів, а нині дехто каже, що він нагромадив понад десять мільйонів».
«Це правда, - мовив Убертин. - Ох, Михаїле, Михаїле, ти не знаєш, яку срамоту мені довелося бачити в Авіньйоні!»
«Спробуймо бути чесними, - мовив Михаїл. - Ми знаємо, що й наші люди допускалися надмірностей. Я прочув якось про те, що францисканці чинили збройні напади на домініканські монастирі й до сорочки роздягали ченців ворожого ордену, щоб примусити їх до убогості... Саме тому я не насмілився піти проти Йоана у часи тих історій в Провансі... Я хочу дійти з ним до порозуміння, я не упокорюватиму його гордині, а попрохаю лиш, аби він не упокорював нашу покору. Не говоритиму з ним про гроші, а попрошу лиш визнати розсудливе тлумачення Святого письма. І це нам з його посланцями треба буде зробити завтра. Зрештою, вони богослови, та й не всі вони такі захланні, як Йоан. Коли мудрі мужі приймуть рішення стосовно тлумачення Святого письма, він не зможе...»
«Не зможе? - перебив Убертин. - Ти ще не знаєш його витівок у богословській царині. Він хоче справді зв'язувати все власноруч, на небі і на землі. Що він робить на землі, ми вже бачили. А щодо неба... Хоч він ще не висловив цих своїх ідей, про які я розповім, принаймні не оприлюднив їх, але я напевне знаю, що він перешіптувався про це зі своїми довіреними людьми. Він вимудровує деякі божевільні, а то й зовсім неподобні твердження, які можуть змінити саму суть вчення і позбавити наше проповідування будь-якої сили!»
«Що ж це за твердження?» - вигукнуло багато з присутніх.
«Спитайте у Беренґарія, він знає, це він мені про них розповів». Убертин повернувся до Беренґарія Таллоні, який минулими роками був одним з найрішучіших супротивників понтифіка при його власному дворі. Прибувши з Авіньйона, два дні тому він приєднався до гурту інших францисканців і з ними приїхав у монастир.
«Це темна і майже неймовірна історія, - мовив Беренґарій. - Схоже, Йоан збирається заявити, що праведники аж до Страшного суду не сподобляться блаженного видіння. Він уже давно розмірковує над дев'ятим стихом шостої глави Одкровення, де йдеться про відкриття п'ятої печаті: перед жертовником постають повбивані за свідкування слова Божого і вимагають справедливості. І кожному дано одежу білу і приречено, нехай спочиють ще час малий... І з цього Йоан висновує, що вони не зможуть споглядати Бога у його сутності раніше, ніж звершиться Остаточний суд».
«Кому ж він все це говорив?» - спитав охоплений жахом Михаїл.
«Поки що вузькому колу наближених, але поголос вже пішов, і подейкують, що він готує відкритий виступ не зараз, може, за кілька років, а тепер радиться зі своїми богословами...»
«Ги-ги-ги!» - загигикав Єронім, пережовуючи їжу.
«Мало того, схоже, він намірений піти далі і заявити, буцім пекло теж не буде відкрито до того дня... Навіть для нечистих духів».
«Господи Ісусе, поможи нам! - заволав Єронім. - Що ж ми робитимем тоді з грішниками, якщо не зможемо погрожувати їм пеклом відразу ж після смерті!?»
«Ми в руках божевільного, - мовив Убертин. - Але не розумію, що все це йому дає...»
«Піде з димом усе вчення про індульгенції, - залементував Єронім, - і він сам більше не зможе їх продавати. Навіщо священикові, який согрішив содомським гріхом, платити стільки золотих фунтів, щоб уникнути такого далекого покарання?»
«Не такого вже й далекого, - з натиском мовив Убертин, - час вже близько!»
«Це знаєш ти, любий брате, а посполитим се невтямки. Ось в чім річ! - заволав Єронім, якому, схоже, навіть їдло перестало вже смакувати. - Яка згубна ідея, мабуть, втовкмачили йому це оті ченці-проповідники... Ох!» - і похитав головою.
«Але навіщо?» - повторив Михаїл Чезенський.
«Не думаю, що є якась причина, - мовив Вільям. - Це він сам себе випробовує, це чин його гордині. Він воістину хоче бути тим, хто порядкує і на небі, і на землі. Я знаю про ці чутки, мені писав про це Вільям з Оккама. Зрештою побачимо, хто візьме верх - Папа чи богослови, голос цілої церкви, прагнення самого народу Божого, єпископи...»
«Ну, в доктринальних питаннях він і богословів примусить танцювати під свою дудку», - сумно сказав Михаїл.
