«О, ні, є далеко вагоміші свідчення, - усміхнувся Бернард. - Стефан Бурбонець у своєму трактаті про сім дарів Святого Духа оповідає, як святий Домінік, проповідуючи у Фанжо проти єретиків, оголосив деяким жінкам, що вони зараз побачать, кому досі служили. І раптом стрибнув посеред них страхітливий кіт завбільшки з великого собаку, очі у нього були великі і палали вогнем, кривавий язик сягав пупа, короткий хвіст стирчав догори так, що хай як ця тварюка поверталася, завжди видно було його гидомирний зад, від якого страшенно смерділо, як і личить тому гузнові, що його чимало шанувальників Сатани, серед яких не останніми були лицарі тамплієри, звикли цілувати під час своїх збіговиськ. Покрутившись з годинку навколо жінок, кіт стрибнув, учепився в шнур дзвону і видряпався по ньому, лишивши по собі сморідний послід. І хіба кіт не є улюбленою твариною катарів, сама назва яких, як твердить Алан Лільський, походить власне від саtus[249]: вони прикладаються вустами до заду сього звіра, вважаючи його втіленням Люцифера? І хіба не підтверджує сеї огидної заведенції також Ґійом Овернієць у творі «De legibus»[250]? І хіба не каже Альберт Великий, що коти - то сокриті біси? І хіба не повідає мій шановний побратим по чину Жак Фурньє, що на смертному ложі інквізитора Ґодфрида з Каркассона з'явилося двоє чорних котів, які були не чим іншим, як злими духами, що хотіли познущатися над його останками?»
Зграйкою монахів пробіг гамір обурення, чимало з них перехрестилося.
«Ой, мосьпане абат, мосьпане абат, - говорив тим часом Бернард з виглядом праведника, - ваша світлість, може, й не знає, що звикли робити грішники за допомогою сього начиння! Але я це добре знаю, борони мене Боже! Я бачив, як глупої ночі деякі гидосвітні жінки, разом з іншими жінками такого ж штибу, послуговуючись чорними котами, творили мерзенні чари, яких потім заперечити не могли: вони їздили верхи на деяких тваринах і під пеленою ночі долали величезні відстані, тягнучи за собою своїх невільників, перетворених на хтивих інкубів... Сам диявол являється їм - принаймні вони в це ревно вірять - у подобі півня чи якоїсь іншої пречорної живини, і вони з ним злягаються - та не питайте мене як. І я напевне знаю, що цілком недавно з допомогою подібного чорнокнижництва в самому Авіньйоні готували чар-зілля і мастила, щоб посягнути на життя самого мосьпана Папи, отруївши його харч. Папа зумів захиститись і виявив трутизну лише завдяки тому, що мав чудодійні коштовності у формі зміїного язика, силу яких підтримували чудові смарагди та рубіни, що мають божественну властивість виявляти отруту в їжі! Одинадцять таких коштовних язиків подарував йому, дяка небесам, король Франції, і лише так наш мосьпан Папа зміг порятуватись од смерті! Щоправда, вороги понтифіка допускалися й ще гірших речей, адже всі знають про єретика Бернара Делісьє, арештованого десять років тому: у нього вдома знайшли книги чорної магії з нотатками на щонайогидніших сторінках, які містили всі вказівки, як робити воскові фігурки, щоб завдавати шкоди своїм ворогам. І повірите чи ні, у нього було знайдено й самі фігурки, які напрочуд майстерно відтворювали подобу самого Папи, а життєво важливі частини тіла позначені були червоними кружальцями: бо ж усі знають, що такі фігурки вішають на мотузці перед дзеркалом, а тоді штрикають шпичками у позначені таким чином життєво важливі місця, а тоді... Ох, навіщо я гаю час на опис цих огидних лиходійств? Сам Папа ще торік описав і засудив їх у своїй конституції Super illius specula[251]. Сподіваюсь, що список сього твору є у вашій розкішній бібліотеці, то ж поміркуйте як слід над ним...»
«Аякже, є, є він у нас», - палко підтвердив украй занепокоєний абат.
«Гаразд, - сказав на закінчення Бернард. - Випадок цей виглядає мені цілком зрозумілим. Спокушений чернець, відьма і якийсь ритуал, який, на щастя не відбувся. Навіщо вони це робили? А це ми ще дізнаємось, і я пожертвую кількома годинами сну, щоб це з'ясувати. Тож нехай ваша великодушність зволить надати у моє розпорядження якесь місце, де можна замкнути сього чоловіка...»
«У нас є острог у підземеллі під кузнею, - мовив настоятель, - який, на щастя, мало використовується і вже роками стоїть порожнім...»
«На щастя чи на нещастя», - зауважив Бернард. І звелів, щоб лучникам показали дорогу і щоб вони завели ув'язнених у два різні остроги; звелів також добре прив'язати чоловіка до кільця, вмурованого в стіну, наміряючись невдовзі спуститися туди і допитати його, дивлячись йому прямо в лице. Щодо дівки, додав він, то цілком ясно, хто вона, і допитувати її вночі не варто. Її ще добряче візьмуть на спитки, перед тим як спалити. Якщо вона відьма, то розв'язати їй язика буде нелегко. А от монах ще, можливо, покається (і він пильно глянув на тремтячого Сальватора, немов натякаючи, що дає йому шанс для порятунку), розповість усю правду і - додав - викаже своїх співучасників.
