Начиння, чаші - усе являло напоказ коштовність матеріалу, з якого воно виготовлене: я побачив, як посеред жовтини золота, непорочної білини слонової кістки і прозорості кришталю виблискують самоцвіти всіх барв і розмірів, і впізнав гіацинти, топази, рубіни, сапфіри, смарагди, хризоліти, онікси, рубіни, яшму й агати. І водночас я зауважив те, чого не помітив вранці, коли спершу мене охопив екстаз молитви, а відтак кинув у сум'яття жах: покрівець вівтаря й інші три запинала, які увінчували його, були щирозолоті, та й цілий вівтар, здавалось, виблискував золотом, хоч би з якого боку на нього дивитись.
У відповідь на моє здивування абат усміхнувся: «Оці багатства, які ви тут бачите, - мовив він до нас з учителем, - й інші, які ще побачите згодом, - це спадщина століть побожності й поклоніння, свідчення могуття й святості сеї обителі. Мирські князі і володарі, архиєпископи і єпископи жертвували на сей олтар й олтарне знадіб'я персні своїх інвеститур, золото і самоцвіти, знаки своєї величі, бажаючи, щоб їх сплавили тут на більшу славу Господа і сього Його місця. Хоч нині монастир затьмарила ще одна скорботна подія, ми, усвідомлюючи свою кволість, не повинні забувати про силу і могутність Всевишнього. Наближається празник святого Різдва, і ми починаємо чистити священне знадіб'я, щоб згодом відсвяткувати народини Спасителя з усією пишнотою і урочистістю, якої вони заслуговують і вимагають. Кожна річ повинна постати у повноті свого сяйва... - додав він, втупившись поглядом у Вільяма, і вже потім я зрозумів, чому він так гордовито і наполегливо все це пояснював, - адже ми вважаємо, що хосенно і гоже не приховувати, а навпаки, восхваляти щедрі Божі дари».
«Звичайно, - ввічливо мовив Вільям, - якщо ваша світлість вважає, що Господа слід прославляти саме так, ваша обитель досягла найвищих висот у цім прославлянні».
«Саме так і треба, - мовив абат. - Якщо колись, корячись волі Божій і приписам пророків, у золоті амфори й вази, в позолочені урни збирали кров кіз, тельців і телиць у храмі Соломоновім, тим паче золоте начиння, прикрашене коштовним камінням, і всі найкращі клейноти серед створених речей належить з безнастанною шанобою і благоговінням вживати для того, щоб збирати кров Христову! Якби при другому сотворенні субстанція наша стала подібною до субстанції херувимів та серафимів, все ж вона була б ще негідною правити за вмістилище сій невимовній жертві...»
«Воістину», - мовив я.
«Багато хто заперечує, кажучи, що натхненний ум, чисте серце, святобливе намірення - ось все, що конечне для сього священного служіння. Ми перші стверджуєм відкрито й рішуче, що речі сі воістину найсутніші; та ми переконані, що віддавати шану слід і зовнішньою пишнотою священного начиння, адже справедливо і достойно є служити нашому Спасителеві у повноті всіх речей, бо й Він не відмовився подбати про нас у повноті всього і безвиїмково».
«Так завжди міркували великі мужі вашого чину, - погодився Вільям, - пригадую, як чудово писав про церковні прикраси великий і високоповажаний абат Суґерій».
«Істинна правда, - мовив настоятель. - Погляньте на це розп'яття. Воно ще не закінчене... - Він з безконечною любов'ю взяв його в руку і став розглядати, і блаженство осяяло його обличчя. - Тут бракує ще кількох перлин, я не знайшов потрібного розміру. Колись святий Андрій, взиваючи до хреста на Голгофі, сказав, що члени Христові прикрашають його, мов перли многоцінні. І сю скромну подобу того великого чуда теж належить прикрасити перлами. Утім, мені здалося слушним вставити тут, в цім місці, над самою головою Спасителя, найкращий діамант, який ви будь-коли бачили». Своїми довгими білими пальцями він святобливо погладив найкоштовніші частини святого дерева, точніше, святої слонової кістки, адже саме з цього чудового матеріалу були зроблені рамена хреста.
«Коли я насолоджуюсь всіма пишнотами сього дому Божого, коли чар різнобарвних самоцвітів відриває мене від зовнішніх турбот, а піднесений роздум, переносячи матеріальне на нематеріальне, зосереджується на розмаїтості святих чеснот, тоді мені здається, що я потрапив, сказати б, у якийсь незвиклий закут вселенної, не ув'язнений цілковито у багні землі і не відірваний цілковито від чистоти небес. І мені уявляється, що ласка Божа сподобила мене анагогічним шляхом перенестись з долішнього сього світу до світу вишнього...»
