«Облиште, мосьпане Єронім, — заперечив Убертин, — ви ж знаєте, як мало я люблю Папу, але тут мушу стати на його захист! Це наклеп, який пустили в обіг в Авіньойні, я ніколи не бачив цієї конституції!»
«Вона є, - енергійно запевнив Єронім. — Я теж її не бачив, але вона є».
Убертин похитав головою, а інші замовкли. Я помітив, вони звикли до того, що мессера Єроніма, якого Вільям напередодні назвав дурнем, не варто сприймати надто серйозно. Зрештою Вільям спробував знов повернутися до попередньої теми: «Хай там як, чи є така конституція, чи нема, але ця чутка свідчить про те, яка моральна атмосфера панує в Авіньйоні, і всі, хто там живе, визискувані і визискувачі, чудово розуміють, що це місце — базар, а не двір намісника Христового. Коли Йоан зійшов на престол, говорили, що у скарбниці є сімдесят тисяч золотих флоринів, а нині дехто каже, що він нагромадив понад десять мільйонів».
«Це правда, — мовив Убертин. — Ох, Михаїле, Михаїле, ти не знаєш, яку срамоту мені довелося бачити в Авіньйоні!»
«Спробуймо бути чесними, — мовив Михаїл. — Ми знаємо, що й наші люди допускалися надмірностей. Я прочув якось про те, що францисканці чинили збройні напади на домініканські монастирі й до сорочки роздягали ченців ворожого ордену, щоб примусити їх до убогості… Саме тому я не насмілився піти проти Йоана у часи тих історій в Провансі… Я хочу дійти з ним до порозуміння, я не упокорюватиму його гордині, а попрохаю лиш, аби він не упокорював нашу покору. Не говоритиму з ним про гроші, а попрошу лиш визнати розсудливе тлумачення Святого письма. І це нам з його посланцями треба буде зробити завтра. Зрештою, вони богослови, та й не всі вони такі захланні, як Йоан. Коли мудрі мужі приймуть рішення стосовно тлумачення Святого письма, він не зможе…»
«Не зможе? — перебив Убертин. — Ти ще не знаєш його витівок у богословській царині. Він хоче справді зв'язувати все власноруч, на небі і на землі. Що він робить на землі, ми вже бачили. А щодо неба… Хоч він ще не висловив цих своїх ідей, про які я розповім, принаймні не оприлюднив їх, але я напевне знаю, що він перешіптувався про це зі своїми довіреними людьми. Він вимудровує деякі божевільні, а то й зовсім неподобні твердження, які можуть змінити саму суть вчення і позбавити наше проповідування будь-якої сили!»
«Що ж це за твердження?» — вигукнуло багато з присутніх.
«Спитайте у Беренґарія, він знає, це він мені про них розповів». Убертин повернувся до Беренґарія Таллоні, який минулими роками був одним з найрішучіших супротивників понтифіка при його власному дворі. Прибувши з Авіньйона, два дні тому він приєднався до гурту інших францисканців і з ними приїхав у монастир.
«Це темна і майже неймовірна історія, — мовив Беренґарій. — Схоже, Йоан збирається заявити, що праведники аж до Страшного суду не сподобляться блаженного видіння. Він уже давно розмірковує над дев'ятим стихом шостої глави Одкровення, де йдеться про відкриття п'ятої печаті: перед жертовником постають повбивані за свідкування слова Божого і вимагають справедливості. І кожному дано одежу білу і приречено, нехай спочиють ще час малий… І з цього Йоан висновує, що вони не зможуть споглядати Бога у його сутності раніше, ніж звершиться Остаточний суд».
«Кому ж він все це говорив?» — спитав охоплений жахом Михаїл.
«Поки що вузькому колу наближених, але поголос вже пішов, і подейкують, що він готує відкритий виступ не зараз, може, за кілька років, а тепер радиться зі своїми богословами…»
«Ги-ги-ги!» — загигикав Єронім, пережовуючи їжу.
«Мало того, схоже, він намірений піти далі і заявити, буцім пекло теж не буде відкрито до того дня… Навіть для нечистих духів».
«Господи Ісусе, поможи нам! — заволав Єронім. — Що ж ми робитимем тоді з грішниками, якщо не зможемо погрожувати їм пеклом відразу ж після смерті!?»
«Ми в руках божевільного, — мовив Убертин. — Але не розумію, що все це йому дає…»
«Піде з димом усе вчення про індульгенції, - залементував Єронім, — і він сам більше не зможе їх продавати. Навіщо священикові, який согрішив содомським гріхом, платити стільки золотих фунтів, щоб уникнути такого далекого покарання?»
«Не такого вже й далекого, — з натиском мовив Убертин, — час вже близько!»
«Це знаєш ти, любий брате, а посполитим се невтямки. Ось в чім річ! — заволав Єронім, якому, схоже, навіть їдло перестало вже смакувати. — Яка згубна ідея, мабуть, втовкмачили йому це оті ченці-проповідники… Ох!» — і похитав головою.
«Але навіщо?» — повторив Михаїл Чезенський.
«Не думаю, що є якась причина, — мовив Вільям. — Це він сам себе випробовує, це чин його гордині. Він воістину хоче бути тим, хто порядкує і на небі, і на землі. Я знаю про ці чутки, мені писав про це Вільям з Оккама. Зрештою побачимо, хто візьме верх — Папа чи богослови, голос цілої церкви, прагнення самого народу Божого, єпископи…»
«Ну, в доктринальних питаннях він і богословів примусить танцювати під свою дудку», — сумно сказав Михаїл.
