Усівся за кермо, задумався: надто багато неприємних подій сталося цього дня. Так багато, що вже би і доста! Почав гортати день від ранку: бабця в хаті. Хоч тут без проблем. Сир продав. Потім виродки з «Кресала» намалювалися. Потім Тася з цим козлом. І що головне? З чим починати розбиратися в першу чергу? До кого стукати?
«Гіві», — вирішив, і в тому була логіка: грузинський ресторан, куди Перегуда привозив сири, розташовувався у самому серці Подолу, від Хорива — кілька кварталів, пішки за п’ять хвилин дістатися можна, а хазяїн ресторану — поважний літній грузин Гіві з молодими блискучими очима — завжди зустрічав Павла не як ділового партнера, а як друга.
…Гіві уважно вислухав сповідь Перегуди про напад незрозумілих патріотів, які затаврували його московським гандоном і заборонили привозити сири в столицю, задумався. Поставив на стіл пляшку «Кіндзмараулі», показав на неї Павлові: вина? Ні? Не чекаючи відповіді, відставив пляшку, дістав із полиці графинчик з чачею, налив у дві чарки.
— Так я ніби теє… за кермом, — буркнув Перегуда, але з поваги до Гіві трохи пригубив грузинської горілки. Подивився на грузина збентежено. — І що мені робити?
Гіві виявився справжнім стратегом.
— Знаєш, — сказав, — мені до смаку твої сири. Якісні в тебе сири, але не настільки феноменальні, щоби я заради них розпочинав із кимось війну. Це з одного боку. Бо з іншого — оті мутні сировари, які покидьків на тебе нацькували, вже моє самолюбство зачепили. Вони що собі думають? Що мене можна змусити робити те, чого їм забажається? Що вони відсунуть тебе і мені доведеться купувати в них? Так вони помиляються! У мене вистачить не тільки гніву, щоб розтерти їх на порох за потреби, але і розуму, щоб обійтися без цього. Бо ми так зробимо… — Гіві замовк, відпив чачі. — Угоду з тобою я розірву.
— Ясно… — Перегуда з горя і собі відпив. Та потужно так, що аж до денця.
— Нічого тобі ще не ясно, чуєш! — спалахнув Гіві. — Угоду розірвемо, щоби не дратувати ворогів, яких ми поки в лице не знаємо. Але ми їх узнати повинні. І коли вони зрозуміють, що сирів я в тебе вже не купую, то першими тут об’являться. Прийдуть! Зі своїм сиром, із пропозицією. І, знаєш, Пашо, думаю, їхня пропозиція буде вельми привабливою: скажуть, що сири їхні неперевершені і, головне, дешевші.
— І що ж тут неясного? Купуватимеш у них?
— Ні! Познайомлюся з ними ближче, з’ясую, чим дихають, з ким тирлуються, на кого сподіваються, звідки в них армія взялася. Щоб знати, з ким більше ніколи не мати справи. І друзям перекажу. І друзям друзів. А ті своїм друзям. Бо зі мною так не можна.
— Ні з ким так не можна, — відповів Перегуда. — Ти мені краще скажи, де сирами розживатимешся?
— У тебе.
— Щось я не розумію.
— Тобі угода потрібна чи сири продавати?
— Сири.
— Тоді продавай мені їх і далі, але без угоди. На довіру, на моє слово. Мого слова тобі достатньо?
— Як партизани, працюватимемо? У глибокому підпіллі?
— А що робити? В Україні живемо. Війна.
Перегуда головою захитав: так-так. На Гіві глянув:
— А що мені з двома іншими ресторанами робити? Теж піти до них, запропонувати попартизанити трохи?
— Навіть не потикайся! Якщо одразу всі три ресторани, з якими ти співпрацюєш, відмовляться не тільки від тебе, а й від твоїх конкурентів, ті одразу допетрають, що ти розпочав нову гру. І хтозна, чим ударять у відповідь.
— Тоді мені — гайки, — сказав Перегуда. — Бо мені зменшувати обсяги ніяк не можна.
— А ти їх не зменшуй!
— Як? Може, ти, Гіві, забиратимеш у свій ресторан сири, яких на три ресторани вистачить?
— Та може бути. Я ж сказав, що і далі купуватиму в тебе сири, але ще не сказав, за якою ціною.
Серце впало: Перегуда напружився, уп’явся поглядом у порожню чарку. Схопив графинчик, налив повну. Узяв її важко, заковтнув.
— Та-ак… Оце вже, відчуваю, справжня ділова розмова починається.
Гіві виявився не тільки стратегом, а і вправним бізнесменом.
— Сам подумай, — сказав Перегуді. — Ось на одній чаші терезів — ти зі своїми дорогими сирами. А на другій — твої конкуренти з досить непоганими сирами, а також з армією, якою вони обзавелися. Завтра ті патріоти припхаються сюди, поб’ють мені вікна чи підпалять ресторан, скажуть, що я грузинський гандон і що працюю на Кремль. І в чому мій зиск?
— А ти щось казав про самолюбство. Що так не можна.
— Не можна. Тому мені потрібен додатковий зиск, страховка, навар за ризик. Щоб вистачило грошей хоч нову шибку у вікна вставити, якщо справа набере радикальних обертів.
— І що пропонуєш? — видушив Перегуда, молився подумки: хай Гіві десять відсотків від ціни відгризе, а краще б п’ять чи три.
— Купуватиму в тебе на двадцять відсотків дешевше, — сказав Гіві. — Розумію, ти ошелешений. Але не все так погано. Вважай, що починаєш оптову торгівлю. Забиратиму в тебе весь нинішній обсяг товару, надлишки сам перепродаватиму вже за своєю ціною. А тобі не доведеться Києвом мотатися у пошуках ринку збуту. Цим я займуся, а ти можеш сміливо нарощувати обсяги і молитися, щоби твої кози доїлися.
