— Матері, було, все вгодиш, а вам не потрапиш вгодить, — несміливо обізвалась невістка.
— Я, серце, бувала в світах і знаю, як що робиться. Я, було, як мажу панські покої, то неначе вималюю. А ти, серденько, як будеш мене слухати та будеш пильнувать, то й собі навчишся, — сказала Кайдашиха та й знов сіла коло вікна шити, ще й пісні затягла.
— Чи ти, стара, здуріла на старість, чи що? — обізвався Кайдаш. — Сьогодні субота, а вона пісні затягла.
Кайдашиха замовкла, їй було сором перед невісткою.
Минув тиждень. Кайдашиха перестала звати серденьком і вже орудувала нею, наче наймичкою. Вона просто загадувала їй робити роботу, третього тижня вже почала на невістку кричать, а далі й докоряти. Мотря насилу здержувала язика й тільки поглядала на свекруху сердитим оком.
Настала Пилипівка. Потяглися довгі, як море, ночі. Молодиці на селі почали вставати вдосвіта прясти.
— Мотре! — кричала з печі Кайдашиха. — Вставай прясти. Чи ти не чуєш? Вже треті півні проспівали, а ти спиш. Треба прясти на полотно. Мотре! Чи ти спиш?
Мотря встала, засвітила світло, розпалила в челюстях тріски й сіла коло печі прясти. Карпо й Лаврін повставали й стали коло припічка ногами м'яти коноплі, а Кайдашиха вкрилась з головою й знов заснула. Вже Мотря напряла півпочинка й почала приставлять до печі обід, як Кайдашиха злізла з печі й сіла за гребінь. Вже надворі стало світати. Мотря стала оджимать сорочки з відмоки, а Кайдашиха навіть хати не вимела.
Діло ніби горіло в Мотриних руках. Вона оджимала плаття й разом поралась коло печі. Кайдашиха разів зо два одсунула горщик од жару, вимішала кашу, а хати все-таки не замела. Мотрю взяла злість. «Не буду замітать хати, — подумала вона, — ану, чи вимете свекруха».
Вже сіли за обід, а хата була незаметена.
— Чом це ти, Мотре, хати й досі не замела? — сказала Кайдашиха. — Чи ти хочеш, щоб з нас люди сміялись?
Мотря натомилась коло роботи. Її взяла злість. Вона вилила з ночовок у помийницю луг і так кинула ночовки на ослін, що вони посковзнулись і полетіли на землю.
— Легеньку руку маєш! Легенько ставиш, невістко! — крикнула Кайдашиха на Мотрю. —Одні ночви маємо, а ти й ті розбий.
— Як розіб'ю, то купите другі, — одрубала Мотря. Кайдашиха побачила, що невістка сердиться на неї. Її саму взяла злість.
Настав вечір, а в хаті було сміття трохи не по кісточки. Кайдашиха стала й собі оджимать сорочки, а хати не замела.
— Чому це в вас і досі хата неметена? — спитав Карпо, увійшовши в хату.
— Бо твою жінку сьогодні перелоги напали, — сказала вже сердито Кайдашиха.
— Не знаю, кого напали перелоги, — ледве обізвалась Мотря й так скрутила сорочку в руках, що вона чвакнула, ніби закричала, а бризки хлюпнули Кайдашисі в очі.
— Якого це ти нечистого так ляпаєш? Ще мало сміття в хаті, то нехай буде грязь, — крикнула Кайдашиха. — Чом ти своїй жінці нічого не скажеш? — сказала Кайдашиха до Карпа. — Хіба ти не бачиш, що вона мене не слухає та діла не робить.
— А це хіба ж не діло? Не в піжмурки ж граю, — крикнула й собі Мотря.
— Чому ти, Мотре, і досі не замела хати? — промовив Карпо до жінки.
— Не замела, бо гуляю од самої півночі. Ось вже й рук і ніг не чую, так натанцювалась, — промовила Мотря.
— Та чого це ти кричиш, як на батька! — крикнула Кайдашиха. — Мені вух не позакладало: чую.
— Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім'ю сама.
— А хіба ж ти робиш сама? — спитала Кайдашиха.
— А хто ж мені помагає, коли хата й досі не заметена, — крикнула Мотря.
— Чого це ти, Мотре, кричиш на матір? Мати тебе не наводить на злий розум, а на добрий, —обізвався Карпо.
— Мала розум, а в вас, мабуть, оце згубила, — сказала через зуби Мотря. Вона оджимала так здорово, що аж намисто бряжчало і дукачі коливались.
Мотря поскладала плаття на коромисло й пішла прати на ставок. В хаті стало тихо. Кайдашиха взяла віник і вимела хату й сіни.
— Ти, Карпе, не потурай своїй жінці, а то вона мене не слухає, ще й лає. Вона мене зовсім не має за матір. Що з того, що вона робоча, коли хата три дні стоїть неметена?
— Не три дні-бо, а тільки один день, —сказав Карпо.
— Так, сину, так! Держи руку за жінкою, а матері не можна буде далі в своїй хаті й слова промовити. Мотря молода, то нехай робить, а я вже стара, підтопталась. Мені можна й одпочити. А ти жінці не потурай, бо вона й над тобою далі коверзуватиме.
Карпо узяв шапку та мерщій з хати. Йому було жаль жінки, жаль і матері.
Поки Мотря прала сорочки, Кайдашиха затопила в печі й приставила вечерю. Вже смерком прийшла Мотря з сорочками й склала їх на лаві. По хаті пішов холод та вогкість. Свекруха поралась коло печі мовчки. Невістка достала з полиці хліб та сіль і сіла полуднувать. Вона кинула оком на діл: хата була заметена.
«Не буде моя невістка покірна та слухняна, — думала Кайдашиха, стоячи коло печі, — не одпочину я на старість од роботи». І Кайдашиха важко зітхнула. Мотря зрозуміла те важке зітхання наче докір собі.
Чоловіки посходились у хату й сіли за стіл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.
— Геть! — крикнула Кайдашиха. — Сама зумію насипать. Не ти напартолила. Сідай та запихайся!
