ДIЯЧI:
Командор дон Гонзаго де Мендоза.
Донна Анна.
Дон Жуан*.
Долорес.
Сганарель - слуга дон Жуана.
Дон Пабло де Альварес \ батько
Донна Мерседес / i мати донни Анни.
Донна Соль.
Донна Консепсьйон - грандеса.
Марiквiта - покоївка.
Дуенья донни Анни.
Гранди, грандеси, гостi, слуги. *Тут ужито французької, а не iспанської вимови iмення "Жуан", бо так воно освячене вiковою традицiєю у всесвiтнiй лiтературi. З тої самої причини ужито iтальянської форми слова "донна". (Прим. Лесi Українки).
Кладовище в Севiльї. Пишнi мавзолеї, бiлi постатi смутку, мармур мiж кипарисами, багато квiтiв тропiчних, яскравих.
Бiльше краси, нiж туги.
Донна Анна i Долорес. Анна ясно вбрана, з квiткою в косах, вся в золотих сiточках та ланцюжках. Долорес в глибокiй жалобi, стоїть на колiнах коло одної могили, убраної свiжими вiнками з живих квiток.
Д о л о р е с
(устає i втирає хустинкою очi)
Ходiм, Анiто!
А н н а
(сiдає на скамницю пiд кипарисом)
Нi-бо ще, Долорес, тут гарно так.
Д о л о р е с
(сiдає коло Анни)
Невже тобi принадна могильна ся краса? Тобi, щасливiй!
А н н а
Щасливiй?..
Д о л о р е с
Ти ж без примусу iдеш за командора?
А н н а
Хто б мене примусив?
Д о л о р е с
Ти ж любиш нареченого свого?
А н н а
Хiба того не вартий дон Гонзаго?
Д о л о р е с
Я не кажу того. Але ти чудно вiдповiдаєш, Анно, на питання.
А н н а
Бо се такi питання незвичайнi.
Д о л о р е с
Та що ж тут незвичайного? Ми, Анно, з тобою подруги щонайвiрнiшi, - ти можеш все менi казать по правдi.
А н н а
Спочатку ти менi подай сей приклад.
Ти маєш таємницi. Я не маю.
Д о л о р е с
Я? Таємницi?
А н н а
(смiючись)
Що? Хiба не маєш?
Нi, не спускай очей! Дай я погляну!
(Заглядає їй в очi i смiється).
Д о л о р е с
(iз слiзьми в голосi)
Не муч мене, Анiто!
А н н а
Навiть сльози?
Ой господи, се пассiя правдива!
Долорес закриває обличчя руками.
Ну, вибач, годi!
(Бере в руки срiбний медальйон, що висить у Долорес на чорнiм шнурочку на грудях).
Що се в тебе тута, в сiм медальйонi? Тут, либонь, портрети твоїх покiйних батенька й матусi?
(Розкриває медальйона ранiше, нiж Долорес устигла спинити її руку).
Хто вiн такий, сей прехороший лицар?
Д о л о р е с
Мiй наречений.
А н н а
Я того й не знала, що ти заручена! Чому ж нiколи тебе не бачу з ним?
Д о л о р е с
I не побачиш.
А н н а
Чи вiн умер?
Д о л о р е с
Нi, вiн живий.
А н н а
Вiн зрадив?
Д о л о р е с
Мене не зрадив вiн нiчим.
А н н а
(нетерпляче)
Доволi тих загадок. Не хочеш - не кажи.
Я лiзти в душу силомiць не звикла.
(Хоче встати, Долорес удержує її за руку).
Д о л о р е с
Сядь, Анно, сядь. Чи ти ж того не знаєш, як тяжко зрушити великий камiнь?
(Кладе руку до серця).
А в мене ж тут лежить такий важкий i так давно… вiн витiснив iз серця всi жалi, всi бажання, крiм одного…
Ти думаєш, я плакала по мертвiй своїй родинi? Нi, моя Анiто, то камiнь видавив iз серця сльози…
А н н а
То ти давно заручена?
Д о л о р е с
Ще зроду.
Нас матерi тодi ще заручили, як я жила у маминiй надiї.
А н н а
Ох, як се нерозумно!
Д о л о р е с
Нi, Анiто.
Либонь, се воля неба, щоб могла я його своїм по праву називати, хоч вiн менi i не належить.
А н н а
Хто вiн?
Як чудно се, що я його не знаю.
Д о л о р е с
Вiн - дон Жуан.
А н н а
Який? Невже отой…
Д о л о р е с
Отой! Той самий! А який же другий iз сотень тисячiв усiх Жуанiв так може просто зватись "дон Жуан", без прiзвиська, без iншої прикмети?
А н н а
Тепер я розумiю… Тiльки як же?
Його вже скiльки лiт нема в Севiльї…
Таж вiн банiт?* * Банiт - вигнанець.
Д о л о р е с
Я бачила його остатнiй раз, як ми були в Кадiксi, вiн жив тодi, ховаючись в печерах… жив контрабандою… а часом плавав з пiратами… Тодi одна циганка покинула свiй табiр i за море з ним утекла, та там десь i пропала, а вiн вернувся i привiз в Кадiкс якусь мориску*, що струїла брата для дон Жуана… Потiм та мориска пiшла в черницi. * Мориски - мавританцi, якi, формально прийнявши християнство, потай сповiдували iслам.
А н н а
Се неначе казка.
Д о л о р е с
Однак се щира правда.
А н н а
А за вiщо його банiтувано? Щось я чула, та невиразно.
Д о л о р е с
Вiн, як ще був пажем, то за iнфанту викликав на герець одного принца кровi.
А н н а
Та iнфанта його любила?
Д о л о р е с
Так говорять люди, а я не вiрю.
А н н а
Чому?
Д о л о р е с
Якби любила, вона б для нього кинула Мадрiд i королiвський двiр.
А н н а
Чи се ж так легко?
Д о л о р е с
Любовi легкого шляху не треба, адже толедська рабинiвна - вiри зреклась для нього.
А н н а
Потiм що?
Д о л о р е с
Втопилась.
А н н а
Ото, який страшний твiй наречений!
Ну, правда, смак у нього не найкращий; циганка, бусурменка i жидiвка…
Д о л о р е с
Ти забуваєш про iнфанту!
А н н а
Ну, з iнфантою все невиразна справа!
Д о л о р е с
Вiн, у вигнання їдучи, пiдмовив щонайсвятiшу абатису, внуку самого iнквiзитора.
А н н а
Невже?
Д о л о р е с
Ще потiм абатиса та держала таверну для контрабандистiв.
А н н а
(смiється)
Справдi, вiн не без дотепу, твiй дон Жуан!..
А ти неначе горда з того всього, - рахуєш тих сперечниць, мов трофеї, що лицар твiй здобув десь на турнiрi.
Д о л о р е с
А заздрю їм, Анiто, тяжко заздрю!
Чому я не циганка, щоб могла зректися волi вiльної для нього?
