Скоро — Страйк уже знав, що так і буде,— Елін захоче познайомити його з донькою. Тридцять сім років життя Страйкові вдавалося уникати статусу «маминого друга». Спогади про чоловіків у житті Леди — дехто був пристойний, більшість — ні (остання тенденція сягнула апофеозу в особі Віттакера) — навіювали йому відразу, майже гидливість до цього явища. Страйк не хотів бачити в очах котроїсь дитини страх і недовіру, що поставали в очах сестри Люсі, коли у двері заходив черговий чужий чоловік. Які почуття проступали на його власному обличчі, Страйк не знав. Відколи він набув такого-сякого самовладання, він просто не думав про цю частину Лединого життя, натомість зосередившись на маминих обіймах та усмішках, на її материнському захопленні його досягненнями.
На виході зі станції «Ноттинг-Гілл-Ґейт» (тут була школа) задзижчав мобільний: повідомлення від колишньої дружини Тата-Вар’ята.
Страйк стиха вилаявся. Він таки забув про цей вихідний. З іншого боку, є можливість повернутися до офісу, дати раду паперам, а тоді задля різноманіття поїхати на Кетфорд-Бродвей удень. Шкода тільки, що повідомлення прийшло після того, як він дав гака до Ноттинг-Гіллу.
За сорок п’ять хвилин Страйк дерся нагору металевими сходами і вже вкотре не розумів, чому ніяк не попросить власника полагодити ліфт. Та коли опинився перед скляними офісними дверима, постало нагальніше питання: звідки всередині світло?
Страйк з такою силою штовхнув двері, що Робін аж підскочила, хоч і чула, як він піднімається. Вони втупилися одне в одного: вона мала вигляд зухвалий, він — звинувачувальний.
— Що ти тут робиш?
— Працюю,— відповіла Робін.
— Я тобі сказав працювати з дому.
— Я вже закінчила,— відповіла вона і поплескала по стосу списаних номерами телефонів і примітками паперів, що лежав поруч з нею на столі.— Це всі номери, що я знайшла у Шордичі.
Очі Страйка простежили за її рукою, але увагу його привернули не аркуші з записами, а заручна каблучка з сапфіром.
Пауза. Робін не знала, чому серце так важко закалатало у грудях. Це ж абсурдно — оця потреба захищатися... то її справа — виходити за Метью чи ні... Смішно навіть, що треба собі про це нагадувати!
— Знову все по-старому? — спитав Страйк і відвернувся від Робін, щоб повісити на гачок куртку і наплічник.
— Так,— відповіла Робін.
Ще одна коротка пауза. Страйк знову розвернувся до неї.
— У мене немає для тебе роботи. У нас нині тільки одна справа. За Татом-Вар’ятом я можу стежити сам.
Робін примружила сіро-блакитні очі.
— А як же Брокбенк, Лейнг, Віттакер?
— А що з ними?
— Ти ж їх і досі шукаєш?
— Так, але це не...
— І як ти даси раду аж чотирьом справам?
— То не справи. За них не платять...
— Тобто, це хобі, так? — спитала Робін.— Я через це цілі вихідні змарнувала на телефонні номери?
— Слухай... Так, я хочу їх знайти,— заговорив Страйк, намагаючись дібрати аргументи попри страшну втому й інші, менш визначені емоції (каблучка повернулася... він так і думав, що це станеться... сам відіслав її додому, де Метью, це посприяло...),— але я не...
— Ти був не проти, щоб я повезла тебе до Барроу,— мовила Робін, яка свої аргументи підготувала. Вона чудово розуміла, що Страйк не хоче її повернення до офісу.— Ти був не проти, коли я розпитувала Голлі Брокбенк і Лорейн Макноттон, авжеж? То що змінилося?
— Тобі знову надіслала шматок її тіла, Робін! Ось що в біса змінилося!
Страйк не хотів кричати, але від його голосу аж задрижали металеві шафки для паперів.
Робін лишилася незворушною. Вона вже бачила Страйка розлюченим, чула, як він лається; він навіть кулаком бив ті нещасні шафки. Її це не лякало.
— Так,— спокійно відповіла вона,— і мене це настрашило. Гадаю, більшість людей буде в шоці, отримавши листівку з приклеєним пальцем. Ти сам був не дуже в захваті.
— Так, і саме тому...
— ...ти сам-один намагаєшся дати раду чотирьом справам водночас, а мене відіслав додому. Я про відпустку не просила.
В ейфорії, яка настала, коли Робін знову надягнула каблучку, Метью навіть допоміг їй відрепетирувати свою промову до повернення на роботу. Озираючись назад, Робін гадала, що то було неймовірно: Метью прикидався Страйком, а Робін аргументувала свою точку зору. Але Метью був готовий абсолютно на все, тільки б Робін вийшла за нього другого липня.
— Хай як би ти хотіла повернутися до роботи,— мовив Страйк,— це не означає, що це в твоїх інтересах.
— О, а я й не знала, що ти в нас кваліфікований спеціаліст з гігієни праці,— з легким сарказмом відзначила Робін.
— Слухай,— почав Страйк, якого відсторонена раціональність Робін розлютила навіть дужче, ніж могли б сльози й гнів (з її пальця знову блимнув прохолодою сапфір),— я твій роботодавець, і мені вирішувати, що...
— Я гадала, що ми напарники,— заперечила Робін.
