Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
2019
ISBN 978-617-12-6317-8 (epub)
Жодну з частин даного видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва
Перекладено за виданням:
Riggs R. A Map of Days: The Fourth Novel of Miss Peregrine’s Peculiar Children / Ransom Riggs. — Dutton Books, 2018. — 496 p.
Переклад з англійської
Фото на с. 433 — з колекції DavidBass; на с. 449 — з колекції Erin Waters. Печатка на с. 455 і с. 458 та обкладинка © Chad Michael Studio, 2018
Електронна версія створена за виданням:
Ріґґз Р.
Р49 Карта днів : роман / Ренсом Ріґґз ; пер. з англ. В. Чумака. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. — 512 с. : іл.
ISBN 978-617-12-6305-5
ISBN 978-0-7352-3214-3 (англ.)
Джейкоб Портман, який нещодавно врятував дивний світ від знищення, повертається додому, у Флориду. З ним пані Сапсан, кохана Емма й вірні друзі. Але є ще дещо… Те, що вириває друзів з ілюзії спокійного життя та штовхає у вир по-справжньому дивних подій. Те, що чатує на Джейкоба, готуючи для нього моторошні випробування. Загадкова карта днів відчиняє браму до давніх епох. За нею — суцільна невідомість…
УДК 821.111(73)
© Ransom Riggs, 2018
© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2019
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2019
Пролог
Ніколи ще не сумнівався я у своєму психічному здоров’ї так сильно, як тієї — найпершої — ночі, коли жінка-пташка з’явилася в супроводі своїх вихованців, щоб урятувати мене від божевільні. Отже, їду я на задньому сидінні машини моїх батьків, затиснутий між моїми мускулястими дядечками, — аж тут раз! — і посеред дороги, наче народжені моєю уявою, стоять непорушною стіною мої диво-друзі та сяють у променях дальнього світла наших фар, наче бойовий підрозділ ангелів.
Ми вдарили по гальмах. Хмара куряви накрила все, що було перед вітровим склом. Невже я начаклував собі їхніх двійників і зараз із глибини мого мозку назовні прорвалося щось схоже на мерехтливу голограму? Цієї миті я ладен був повірити в що завгодно, тільки не в те, що зараз тут знаходяться мої друзі. Для дивних, здавалося, не існувало нічого неможливого, але в їхньому візиті до мене я був упевнений найменше.
То був мій вибір — покинути Диявольський Акр та повернутися додому, куди моїм друзям дороги нема. Я сподівався, що після повернення зможу скласти в одне ціле оці такі різні фрагменти свого життя — повсякденні та дивні, звичайні та незвичайні.
І знову про неможливе: мій дідусь уже намагався жити одночасно на два світи, і йому це не вдалося, і, зрештою, він став чужим і для незвичайної своєї сім’ї, і для звичайної. Відмовившись надати перевагу одному способу життя над іншим, він програв і там, і там — що от-от мало трапитися і зі мною.
Я звів погляд на постать, котра наближалася до нас крізь напівпрозору завісу пилу.
— Та хто ви, к бісу, такі? — озвався мій батько.
— Альма Ле Фей Сапсан, — почулося у відповідь, — тимчасовий голова Ради імбрин та директорка цих дивних дітей. Ми вже зустрічалися, хоча я не очікую, що ви це запам’ятали. Діти, привітайтеся!
Розділ перший
Те, як наш мозок здатен сприймати щось нове або опиратися цьому, викликає здивування. Я от щойно був пережив найбільш сюрреалістичне літо, яке лише можна було собі уявити, — попострибавши по минулих століттях, попоприборкувавши невидимих монстрів, закохавшись у колишню подругу свого дідуся, що застрягла в часі, — та тільки тепер, опинившись у своєму безбарвному сьогоденні, у своєму передмісті у Флориді, у будинку, де я виріс, я усвідомив нарешті всю неймовірність пережитого мною.
Тут зі мною був і Єнох, що розвалився на нашому бежевому розкладному дивані, знай посьорбуючи собі колу з келиха, який належав моєму батькові та на якому було зображено логотип американської футбольної команди «Тампа-Бей Баккенірз»; тут була й Олівія, котра відстебнула свої свинцеві черевики і тепер літала попід стелею, катаючись по колу на лопатях нашого вентилятора; тут були і Горацій та Г’ю, котрі розташувалися на нашій кухні — Горацій вивчав світлини на дверцятах холодильника, а Г’ю тим часом нишпорив у пошуках якогось перекусу; тут була і Клер, котра, від здивування відкривши обидва свої роти, витріщалася на величезну чорну громадину нашого настінного телевізора; тут був і Мілард — декор-журнали моєї матусі, коли він їх гортав, наче самі собою піднімалися понад кавовим столиком, зависали в повітрі та відкривалися, і тільки обриси його босих стоп, видавлені на нашому пухнастому килимі, свідчили, що то був саме він, а не якийсь полтергейст. Це була якась суміш світів, яку я тисячу разів уявляв собі, але ніколи навіть не мріяв, що таке можливо насправді. Але тут і зараз переді мною були мої До та Після, які вступили в конфлікт зі вселенськими силами.
