У 1953 м’ясо ще видавали по картках, автомобілі в англійських родинах були дивиною, разом з телефоном, не кажучи про телевізор. Багато міст, особливо Лондон і порти, ще не позбулися вирв від бомб, покалічених будівель та плюща, що буяв повсюди. Радянський Союз, де Сталін ще не помер і влада його була сильною, залишався на військових рейках, окупував половину Європи і становив загрозу вільному світові. На сході тривала корейська війна, зловісні та криваві події розгортались у комуністичному Китаї. А недавно винайдена ядерна зброя взагалі загрожувала тотальним знищенням.
Проте траплялись яскраві події національного масштабу: коронація королеви Єлизавети II, підкорення Евересту, а в травні наступного року Роджер Банністер подолав милю менш як за чотири хвилини[8]. А в щоденному бутті більшість населення боролася за виживання на фоні хронічної нестачі житла, обмеженого харчування, ношеного одягу, на міжнародному рівні панував економічний та політичний занепад. Одиниці могли дозволити собі вино, не кажучи про шампанське, більшість узагалі не виїжджала за кордон, за винятком тих, хто воював.
На фоні сірого та безрадісного життя перші рядки «Казино “Руаяль”» виступали, напевне, трубним гласом. Вони провіщали народження міфології національного — а згодом міжнародного — масштабу, такої ж безсмертної і правдоподібної, як королівська коронація чи Еверест або миля за чотири хвилини.
Дивно, мабуть, аналізувати феномен Бонда з погляду достовірності, якщо брати до уваги те, якими моторошними деталями обросла ця персона — особливо в кінострічках — але багато чого у його образі ґрунтовано на реальних фактах. Події, змальовані в «Казино “Руаяль”», мають в основі досвід, що набув Ієн Флемінг під час Другої світової як морський офіцер, який працював на директора воєнно-морської розвідки (ДВМР). Сам Флемінг не був шпигуном, не займався саботажем, його не скидали на парашуті над полем битви, не саджали в підводний човен, щоби стежити за переміщенням військ, і не відсилали висаджувати у повітря мости для допомоги спротиву. Напроти, він був штабним офіцером, який допомагав розробляти і планувати операції, а також користувався польовими розвідданими (був одним з небагатьох обізнаних із роботою дешифрувальників «Енігми» в Блечлі-Парку[9], який відвідував). Погляд Флемінга на розвідувальні операції є поглядом радше польового агента, ніж аналітика, іншими словами, більше керівника спецоперацій (КСО), а не агента МІ-6.
Саме тому Бонд не є — всупереч загальновизнаній думці — справжнім агентом. Зазвичай він не збирає розвіддані, не звітує керівнику і не вербує агентів, які рознюхують для нього секрети. Він здійснює вбивства (чим ніколи на займалися британські спецслужби в мирний час), вчиняє акти саботажу, чи, як у «Казино “Руаяль”», сприяє поваленню та смерті свого ворога. Він — оперативник високого рівня, ліцензований убивця, чиї методи може і є таємними, але наслідки набувають розголосу.
Насправді його образ ґрунтується на інтересі Фле-мінга до середовища і того, що можна назвати аксесуарами бондівського ремесла. Подібно до Раймонда Чандлера, котрий одним з перших високо оцінив «Казино Руаяль”», Флемінг багато уваги приділяє описам обстановки, в якій діє його герой (суперечливий аспект щодо важливості наявності цього елемента в сюжеті трилера). Так, у «Казино "Руаяль”» читач отримує детальний опис не тільки інтер’єрів казино і гранд-готелів, а й затишних містечок та безмежних пляжів французького узбережжя. Читач завжди в курсі, у що Бонд одягнений і яку сукню носить Веспер — перша в довжезній черзі дівчина Бонда.
Нема потреби сперечатися, до якої міри Бонд е alter ego самого Флемінга чи наскільки дівчата Бонда відповідають бажанням Флемінга, а не тільки власній справжній природі; справа в тому, що Флемінг помічає, як люди вдягаються, він спостерігає, що вони їдять, курять та п’ють, які картини висять на стінах — і це робить розповідь цікавою. Бонд ніколи просто не запалює сигарету; він запалює «морланд»[10] з трьома золотими смужками від своєї окисленої запальнички «ронсон». Сенс таких деталей, які легко спародіювати, але важко зробити фішкою, не тільки в тім, що вони додають особливості сцені чи сприяють зображенню персонажа, а й підсилюють реальність вигаданого світу, який автор намагається створити. Походження родини Флемінга, разом з його службою в період війни та щедрою платнею за журналістську роботу в післявоєнні роки — запорука того, що він знає, про що пише. Бонд завжди одягнений з голочки (як і його творець) — міцний та елегантний чоловік у смокінгу і за всіма ознаками джентльмен, котрого ніколи не сприймуть за викидайла.
