Кассі не раз уже годинами обмірковувала всілякі плани втечі й один по одному відкидала їх як безнадійні чи нездійсненні. Та в цю мить у голові її сяйнув новий задум, такий простий і певний, що в ній ураз прокинулась надія.
— Томе, я спробую! — раптом мовила вона.
— Помагай вам боже! — сказав Том.
Розділ XXXIX
ХИТРОМУДРА ВИГАДКА
Горище в домі Легрі, як і більшість горищ по всіх домах, являло собою велику пустку, вкриту порохом, запнуту павутинням і завалену всіляким непотребом. Багата родина, що жила в цьому домі за кращих його днів, свого часу придбала чимало розкішних меблів; частину їх вона забрала з собою, деякі й дотепер стояли занедбані в спустілих покоях, а решту позносили на горище. Там-таки лишилися й два величезні ящики, в яких привезли ті меблі. Крізь мутні, запорошені шибки маленького віконця ледь пробивалося тьмяне світло й лягало на стільці з високими спинками та припалі порохом столи, що знали колись іншу долю. Одне слово, то було темне, похмуре місце, що мимоволі навіювало думки про нечисту силу та привиди, а перекази, які ходили серед забобонних негрів, тільки додавали йому моторошної слави.
Років зо два тому там було замкнено на кілька тижнів одну негритянку, яка чимось не догодила Легрі. Що з нею сталося, сказати ми не можемо, та й самі негри про це лише догадувались, але відомо, що одного дня мертве тіло нещасної винесли з горища й поховали. Відтоді й пішли поголоски, що на старому горищі ніч у ніч лунають страшні прокльони, якесь гупання, тяжкий стогін і зойк. Ті балачки випадково почув Легрі й, посатанівши з люті, заприсягся, що перший-ліпший, хто й далі патякатиме про горище, матиме добру нагоду побачити все те сам, бо він, Легрі, закує його в кайдани й посадить туди на цілий тиждень. Такої погрози було досить, щоб розмови припинилися, хоч віра у правдивість тієї історії, звісно, анітрохи не похитнулась.
З часом усі в домі стали уникати і східців, що вели на горище, і навіть того місця, звідки вони починалися. А оскільки кожен і досі боявся хоч словом прохопитися про горище, то вся та історія помалу відходила в непам’ять. І раптом Кассі спало на думку скористатися з марновірного перестраху Легрі, щоб визволитися самій і визволити свою товаришку по недолі.
Кімната Кассі містилася біля самих сходів на горище. І от одного дня, не спитавши Легрі, вона покликала кількох невільників і звеліла їм попереносити звідти меблі та всі її речі до іншої кімнати у протилежному кінці будинку. Коли Легрі повернувся з поїздки, носії з великим запалом бігали й метушилися, зчинивши в домі страшенний шум.
— Гей, Кассі! — гукнув Легрі.— Що це тут діється?
— Нічого. Просто я надумала переселитися в іншу кімнату,— похмуро озвалася Кассі.
— А це ж навіщо? — спитав Легрі.
— Так мені хочеться,— відказала Кассі.
— Хай тобі чорт! Навіщо?
— Щоб хоч іноді спокійно поспати.
— Поспати? А хто ж тобі не дає?
— Я б сказала, коли маєш охоту слухати,— сухо мовила Кассі.
— Кажи, паскудо! — звелів Легрі.
— Та пусте. Тобі воно, мабуть, не вадило б! Ото й тільки, що від півночі до ранку на горищі чути стогін і якісь люди там наче б’ються чи качаються долі.
— Люди на горищі? — спитав Легрі, силувано сміючись.— Хто ж вони такі, Кассі?
Кассі звела свої гострі чорні очі і втупила їх у Легрі з таким виразом, що його аж до самих кісток дійняло.
— Атож, Саймоне, хто вони такі? Я думала, т и мені скажеш. Чи, може, не знаєш?
Легрі вилаявся й заміривсь на неї гарапником, але вона ухилилася, шаснула в двері й, визирнувши звідти, сказала:
— Ось заночуй у тій кімнаті, то сам усе знатимеш. Спробуй! — І, хряпнувши дверима, замкнулася на ключ.
Легрі казився й лаявся, погрожував висадити двері, але, як видно, передумав і з неспокійною душею подався до вітальні. Кассі зрозуміла, що її стріла влучила в ціль, і відтоді вже не припиняла розпочатого натиску.
Вона знайшла в стіні горища кругле вічко й застромила в нього шийку від старої пляшки, так що від най: меншого подуву вітру звідти линули протяжні сумовиті звуки, схожі на тихе квиління, а коли вітер дужчав, те квиління переходило в справжній лемент, і марновірному вуху неважко було дочути в ньому жах та розпач.
Час від часу ті звуки чув хтось із невільників, і всі враз пригадали давній переказ про отой привид на горищі. Чіпкий забобонний жах охопив усіх в маєтку, і хоч ніхто не зважувався й натякнути на це при Легрі, але він теж несамохіть дихав тим жахом, яким просякло навіть навколишнє повітря.
Той вплив, який мала на нього Кассі, був досить „ дивний і незвичайний. Легрі був її повновладний господар, утисник та мучитель і добре знав, що вона проти нього цілком безпорадна. Однак і найзапекліший негідник, живучи поруч сильної вдачею жінки, мимоволі під
