В цей момент зазвучала музика, створювана оркестром, що розташовувався поруч з ідолом. Це, схоже, були Редактори відділів, судячи з того, що серед музикантів я побачив Панчі Джаскіна, який затято гамселив по ударних інструментах, і Гріфа Реморса, який награвав на трубі. Головний Редактор зробив виразний жест, наче роблячи музикантам аутодафе; музика, природно, відразу ж ущухла. І тоді Термаганта заголосила літанію:
підхопили народні маси.
І тут Редактор смикнув за щось, щелепа ідола впала, а з пащеки заструменіла неперервна вервечка газетних листів. Публіка захвилювалася і почала спускатися з трибун додолу, де вже стояли столи з незліченними рядами боєприпасів. За якусь мить всі отримали по чарці, і звідусіль залунало “легкого хмелю!”, “пиймо-жиймо!” та “пий, паскуда!”, і від дзенькоту склянок здригнулися основи світобудови. Все, подумалося, звіздець.
Аж ні, найстрашніше було попереду. Різні ентузіасти почали виголошувати тости, в яких на льоту творилася міфологія місцевого значення. Потім слово взяв Сам, Пайба Оліфаг, з вуст якого полилися побрехеньки про гіпотетичні досягнення співробітників. Я ж, не знаючи, що на мене чекає, спокійно і розважливо розливав колегам коктейлі: як не як, Статика і Динаміка Алкогольних Сполучень була моїм улюбленим предметом у Школі Високих Наук. Особливою популярністю користувалися напої “духошиб”, “горлочос”, “вивертач” і мій власний винахід - м’який і приємний коктейль “зашморг”. І тут рука моя, дарма що зміцніла у багаторічних тренуваннях, здригнулася, проливаючи рідину, що підозріло зашкварчала на поверхні столу.
- І дозвольте запропонувати ще один тост, - якраз в цей час промовив Редактор, - За нового нашого колегу, який перебуває в нас за спеціальним завданням Архів!
Я, брутально вражений у хворе місце, заціпенів, дико роззираючись. Нарід чомусь не поспішав вчинити мені виважено-справедливе скарання на горло без суду і слідства. Навпаки, схоже, заява викликала в журналістів бурхливі позитивні емоції, а власне, п’яний регіт. Ага. Тобто, це жарт такий. Так що ж, Оліфаг мені просто не повірив? Перед очима застрибали зорі - вкотре вже виникла страшна підозра, що в мене, перепрошую, біла гарячка.
- І які вони, Архик-ги? - поцікавився Джаскін, дивлячись кудись на моє ліве вухо.
- Ха! - злісно вишкірився я, відчуваючи, як у мене починають горіти вуха, - Вони страшні, як найгірше, що лише може трапитись зі смертним: начальник-трудоголік, колеги - невловимі месники, дружина-німфоманка, коханка-ювелір, друзі-злочинці, вороги - колишні друзі. Це - як любов до себе без взаємності, як чужий успіх, як пограбування в день зарплати. Це навіть гірше за журналістів.
Присутні загигикали, оскільки, звичайно, уявити останнє вдавалося лише із докладанням певних зусиль, які у такому святковому стані давалися непросто. Адже ж cамоповага журналіста не має розумних меж.
- А навіщо їм тебе сюди тойво? - почувся веселий басець. Це знов, зметикував я, пан Реморс, влаштовує мені западлянку.
- А я сюди оце, аби ви їм тут не тойво усю Систему, - відповів я у тому ж стилі.
- Але ми, хлопці, сила!
- Ну, по чарці? За побожний страх, як основу взаємоповаги!
Зазвучали різні ще більш екзотичні тости, як то, “за економічні реформи та нещасні випадки”, “за політику та інші стихійні лиха” і навіть “за світське життя столичного криміналітету”. Від такої концентрації чорного гумору в мене волосся на загривку ставало сторч і нестримно тягло до пляшки. А тут іще - наслідки стресу, автором якого був підступний головний Редактор…
Так що, вибачте вже, додому я причвалав не те що напідпитку, а просто убитий в тираж. Автопілот видавав загадкові фігури вищого пілотажу, роблячи мою ходу схожою на шлюбний танок павіана, а коли переді мною виникла якась перепона, я пробурмотів щось на зразок “я вільний громадянин метрополісу, а ти - інфраструктура, так що пшла в пень з дороги прогресу!”
- Ах ти ж сучий сину! - прозвучав знайомий жіночий зойк.
Парабелла! Клята регуляція випадковостей - цей безкоштовний додаток до ліцензії на взаємини! Колізія мене протверезила, та не так щоб надто сильно.
- О! Кохана, я не до тебе, я до неї, - ткнув я пальцем в стіну, обережно рушаючи в обхід Парабелли.
- Тю, придурку, от з нею і будеш… ()!
