Ми пропонуємо читачеві книгу, що вперше побачила свiт у 1951 роцi в Лондонi у видавництвi «Хамiш Гамiльтон» пiд назвою «Змова мовчання», і майже відразу ж у Нью-Йорку у видавництвi «Саймон енд Шустер» уже з назвою «Звинувачуваний», а також у Франкфуртіна-Майні під третьою назвою — «Відьомський шабаш. Росія в горнилі чисток». Книга видавалася також у Франції, Чехо-Словаччині, Ізраїлі. Останній раз вона видана в Польщі 1990 року як «Велика чистка». Тому ми називатимемо твір Олександра Семеновича Вайсберга просто «книгою».
Спочатку про автора, хоч у даному разі вiдокремити автора вiд його книги зовсiм неможливо, оскільки книга є повністю автобiографiчною.
Народився О. Вайсберг 8 жовтня 1901 року в Краковi в родинi заможного купця Самiйла Вайсберга та його дружини Марії Бланкштейн. Коли йому виповнилося п’ять рокiв, батьки переїхали до Вiдня, де вiн закiнчив загальну школу та гiмназiю. У 1920 роцi вiн вступає до унiверситету й водночас до Вищої технiчної школи, де вивчає математику, фiзику, електротехнiку. 1929 року отримує диплом iнженера в галузi технiчної фiзики. Працювати подався до Берлiна, оскiльки у Вiднi було важко знайти роботу.
Ще будучи гiмназистом, Вайсберг активно включився в полiтичну дiяльнiсть. Уже в 17-рiчному вiцi вiн приєднується до молодiжного соцiалiстичного руху, згодом його вже можна було бачити серед австрiйських соцiал-демократiв. 1927 року Вайсберг вступає до комуністичної партії Австрiї і стає активним дiячем комунiстичного руху. Тому немає нiчого дивного, що, отримавши запрошення директора Українського фiзико-технiчного iнституту (УФТI) I.В. Обреїмова переїхати на роботу до Харкова, Вайсберг без вагань і застережень погоджується на його пропозицiю. Він вважає, що його мiсце комунiста, iнженера, науковця у країнi будiвникiв соцiалiзму. У березнi 1931 року вiн разом із дружиною Євою Штрiккер уже в Харковi, де для нього почалися роки гарячкової наукової, органiзацiйної та адмiнiстративної дiяльностi.
Свою наукову роботу в Харковi Вайсберг почав у крiогеннiй лабораторії, якою керував молодий, але вже досить вiдомий у науковому свiтi професор Л.В. Шубников. Маючи деякий досвiд видавничої дiяльностi, Вайсберг проявляє iнiціативу в започаткуваннi в Харковi мiжнародного фiзичного журналу, що став видаватися в 1932 роцi нiмецькою, французькою та англiйською мовами. Вiн був незмiнним членом його редколегiї. Під час вирiшення формальностей, пов’язаних із заснуванням журналу, Вайсберг знайомиться з М. Бухарiним, С. Орджонiкiдзе, Ю. П’ятаковим та iншими дiячами компартiї та Наркомату важкої промисловостi.
Перед лабораторiєю низьких температур УФТI на той час постала складна дилема: як поєднати фундаментальнi та прикладнi дослiдження в однiй лабораторiї. I тодi було прийнято, мабуть, чи не єдине правильне рiшення — роздiлити лабораторiю. У селищi Липовий Гай на околицi Харкова розпочинається будiвництво примiщень дослідної станції глибокого охолодження ДСГО. Проект станцiї та її будiвництво з самого початку очолив Вайсберг, який проявив при цьому неабиякi господарськi та органiзаторськi здiбностi. Будiвлi ДСГО, для зведення яких Вайсберг віддав п’ять рокiв свого життя, стоять ще й досi.
Починаючи з кiнця 1934 року полiтична обстановка в країнi стала особливо загострюватись, i Вайсбергові ставало працювати все важче й важче. Мiська влада почала наполягати на його виїзді, як iноземця, з СРСР. Але на його захист стало керiвництво iнституту та Наркомважпрому. Незважаючи ні на що, вiн продовжує швидкими темпами закiнчувати будiвництво дослiдної станцiї та обладнувати її необхідним устаткуванням.
Неминуче наближався 1937 рiк. Навеснi 1936 року в Ленiнградi було заарештовано дружину Вайсберга, яку вiн марно намагався визволити з лабет НКВС, користуючись своїми зв’язками в Москвi та Ленінграді. А на початку 1937 року його самого починають викликати на Раднаркомiвську вулицю в Харкові в управлiння НКВС на допити. На цих допитах йому було запропоновано не бiльше й не менше, як зізнатися у створеннi в УФТI шпигунсько-диверсiйної групи, що працює на користь гестапо, та назвати спiльникiв. Це, власне, була пропозицiя спiвпрацювати, яку Вайсберг рiшуче вiдхиляє, пiсля чого 1 березня 1937 року його було заарештовано. Почалася вакхканалiя «слiдства» з його тортурами, «конвеєрами», карцерами, жахливе животiння в тюремних камерах на Холоднiй Горi та Раднаркомiвськiй вулиці.
Три мiсяцi протримався Олександр Семенович перед тим, як дати згоду на пiдписання сфабрикованих слiдством звинуваченнь.
У лютому 1939 року його переводять до київської Лук’янiвської в’язниці, а у вереснi того ж року до головної катiвнi країни — московської Луб’янки.
