— От бачиш. До розв’язку треба йти методом поступових наближень. Розмноження брунькуванням ліквідує проблему, бо тоді кожен сам собі коханець, сам з собою фліртус, себе обожнює, пестить, але звідси виникає еготизм, самозакоханість, пересичення й отупіння. Коли наявні дві статі, то все стає надто банальним; комбінаторика з пермутаціоністикою, не розвинувшись як слід, передчасно гаснуть. Наявність трьох статей породжує проблему нерівності, загрозу антидемократичного терору, починають формуватися коаліції, з цього утворюється статева меншість, звідки випливає висновок, що кількість статей повинна мати парний рахунок. Чим більше статей, тим краще, бо кохання стає тоді для суспільства колективним заняттям, але від надміру коханців виникає колотнеча, бійка й замішання, а це вже не бажане. Tete a tete не може нагадувати вуличного збіговиська. Тому, згідно з теорією груп приват-доцента Трурля, оптимальна кількість статей — двадцять чотири; треба тільки, щоб ширина вулиць і ліжок відповідала цьому, бо було б недоречним, якби наречені ходили на прогулянки колонами по чотири.
— Та це маячня!
— Може бути. Я тільки переказую тобі поточне повідомлення приват-доцента Трурля. Дуже здібним молодим гедологом показав себе магістр Трурль. Він вважає, що слід вирішити, чи треба допасовувати Буття до істот, чи істоти до Буття.
— Щось у цьому є. А далі?
— За теорією магістра Трурля істоти, досконало збудовані й здатні до перманентного автоекстазу, не потребують нічого й нікого; в принципі, можна було б створити Космос, наповнений власне такими істотами, які вільно ширяють у просторі замість Сонць, Зірок і Галактик; кожна житиме собі на власний розсуд, та й годі. Суспільства можуть виникати лише з істот недосконалих, які потребують якоїсь взаємної допомоги, бо що менш вони досконалі, то інтенсивнішої підтримки потребують, отож слід було б створити прототипи, які без взаємної постійної підтримки відразу ж розпадаються на порох. Відповідно до цього проекту, наші лабораторії розробили тип такого суспільства, що складається з індивідів, здатних умить саморозсипатися; на жаль, коли магістр Трурль прибув до них з групою опитувачів для анкетування, його побили, й тепер він одужує. У мене вже губи попухли від притискання до тих клятих дірок. Випусти мене з машини, то, може, я тобі ще щось розповім, а інакше — не буду.
— Як же я тебе випущу, коли ти не матеріальний, а тільки цифровий? Хіба я можу випустити з платівки мій голос, той, що з неї говорить? Не будь упертюхом, кажи далі!
— А що я з цього матиму?
— І тобі не соромно таке говорити?
— А чому мені має бути соромно? То ти загарбаєш усю славу цього починання?!
— Постараюсь, щоб і тебе було відзначено.
— Дякую! Якщо йдеться про Цифровий Хрест, то я можу його й сам собі тут вручити.
— Не годиться самому себе нагороджувати.
— Ну, то мене нагородить Факультетська Рада.
— Але ж усі твої вчені, увесь професорський склад — це самі Трурлі!
— У чому, власне, ти хочеш мене переконати? В тому, що моя доля — це доля в’язня, невільника, а простіше, підданого? Я й сам про це добре знаю.
— Не сварися зі мною, а розказуй, ти ж знаєш — я робив це не заради себе! Йдеться про Щасливе Буття!
— А що мені з того, що десь, може, виникне Щасливе Буття, коли я тут і очолюю цілий університет, тисячу кафедр, деканів, цілу дивізію Трурлів, однак не зазнаю щастя, бо його не може бути в машині, і навіки залишуся в катодах і пентодах? Хочу негайно вийти звідси!
— Та ж це неможливо, ти добре знаєш. Кажи, до чого дійшли твої вчені!
— Оскільки ощасливлення одних завдяки нещастю інших з погляду етики неприпустиме, то коли б я навіть і сказав тобі, і якби ти створив десь щастя, воно вже у сповитку буде осквернене моєю бідою, отож, не кажучи нічого, я застерігаю тебе від ганебного, паскудного, з усіх оглядів бридкого вчинку.
— Якщо ти говоритимеш, то це означатиме, що ти присвятив себе для добра інших, отож твій вчинок стане високим, шляхетним, справедливим.
— Сам посвячуйся!
Трурля вже чорти почали хапати, але він стримав себе, бо добре знав, з ким має справу.
— Слухай, — сказав він. — Я напишу дисертацію і стверджу в ній, що відкриття належить тобі.
— А як ти напишеш, хто є автором дисертації — Трурль, чи Трурль цифровий, теоргруповий і електронний?
— Напишу всю правду, слово честі.
— Ха! Це означає, що ти напишеш, як ти мене запрограмував, тобто — що ти мене придумав!
— А хіба це неправда?
— Авжеж, що ні. Ти не придумав мене, бо не придумав ти себе самого, а я є тобою, тільки що відірваний від матеріальної постаті. Я — Трурль інформаційний чи ідеальний, тобто я — сама сконденсована суть трурлевості, а ти, прикутий до тілесних атомів, ти лише невільник відчуттів, і більше нічого.
— Ти що, з глузду зсунувся? Адже я — це матерія плюс інформація, а ти — це тільки гола інформація, отож мене більше, ніж тебе.
— Ну, якщо тебе більше, то ти більше й знаєш, і тобі не потрібно мене розпитувати. Бувай здоров, добродію.
— Ану, зараз же мені кажи, а то вимкну машину!!!
— Ого, то ти вже й убивством погрожуєш?
— Це не буде вбивство.
