Робот у крагах сидів на припічку і з подивом обмацував сам себе, а хандроїд, випроставшись на весь зріст, лежав на підлозі, бо, наміряючись устати, втратив рівновагу й упав.
— Шановні гості! — з порогу озвався Трурль. — Вітаю вас у своєму домі! Ви, закуті в крижаних брилах, упали до мого садочка, знищивши мої полуниці, за що я анітрошечки на вас не гніваюсь. Я видовбав вас із криги, а потім за допомогою інкубаційної термічної реанімації, а також інтенсивної відновлювальної терапії допровадив вас до притомності, як бачите самі! Проте я не знаю, як ви потрапили до тієї криги, і мені страшенно цікаво знати, що з вами сталося! Даруйте мені мою настирність, а щодо всього іншого, то малюк, який стрибає біля мене, це мій неповнолітній нащадок…
— А хто ви? — кволим голосом спитав хандроїд, який ще сидів на підлозі, обмацуючи весь свій тулуб.
— Панове прибульці — ти, в шкіряних крагах, і ти, що палко і вогко вдивляєшся в мене, знайте, що я досить відомий омнігенеричний конструктор, звуть мене Трурль. Це моя майстерня на Восьмій Планеті Сонця, що його донедавна ще не було, поки ми удвох з моїм другом Кляпавцієм на громадських засадах не сконструювали його з галактичних відходів. Сфера моєї діяльності, ще від гонів, експериментальна онтологія, пов’язана з оптималістикою стосовно всіх розумів Uniwersum.[32] Я розумію, що, несподівано опинившись на чужині, та ще й у такий спосіб, — все це завдало вашим єствам певного стресу, тож зберіться з думками й розкажіть, хто ви такі, і таким чином ми прискоримо обопільне порозуміння!
— А ти, мосьпане, не маєш ніяких зв’язків з боліцією гроля Спасенція, — іще кволим голосом спитав з печі перкусист.
— Про того короля, так само як і про його поліцію, мені нічого не відомо… перепрошую, у вас нежить? Розумію — це від переохолодження, кожен застудився б у такій холоднечі… може, вип’єте настою з липового цвіту?
— Я не застуджений, просто говорю з іноземним акцентом, — пояснив робот у крагах, з явною полегкістю погладжуючи золоті нашивки на грудях.
— Короля, від якого я в певному розумінні втік, насправді звуть Гролем, і то з огляду на те, що править він не державою, а бержавою… але то ціла історія.
— Розкажи нам її! Дуже просимо! — запищав підскакуючи Цифранек.
Трурль угамував його суворим поглядом і сказав:
— Мені не хотілося б квапити вас — будьте моїми гостями, прошу! А ви, добродію, хто будете — андроїд чи маслитель?
— У мене ще так шумить в голові, — відповів той, що сидів на підлозі. — Крижаний метеорит? Комета? Може бути! Цілком може бути! Комета, але не та! Я, певне, проґавив свою! Ой, лишенько моє, лишенько!
— То ви не хандроїд? — розчаровано спитав Цифранек.
— Хандроїд? Я не знаю, що це таке. В голові мені шумить.
— Прошу вас, не зважайте на цього малюка! — втрутився Трурль, спопеляючи Цифранека поглядом. — Панове, я бачу, що на вашу долю випало чимало знегод, тож даруйте мені за невчасне спонукання до обопільних рекомендацій, і запрошую вас до покою, щоб ви могли трохи оговтатися й заспокоїтись, а також трохи підкріпитись!
Після вечері, спожитої в цілковитій мовчанці, Трурль провів своїх незвичайних гостей по всій господі, показав їм майстерню і бібліотеку, а після всього припровадив їх на горище, де в нього були особливо цікаві раритети.
Це горище було впорядковане на зразок музейної зали. На полицях стояли експонати в олії, парафіні, самогоні, а з-під стелі, причеплений до грубої крокви, звисав чималий автоматичний пристрій. Він був чорний, наче вугіль, і на вигляд здавався мертвим. Та тільки-но до нього підійшли ближче, він ожив і спробував був хвицнути так званого хандроїда.
— Пильнуйте, панове, бо мої наукові помічники функціонують! — пояснив Трурль. — Автомат, який ви бачите на цій сталевій линві, вісімсот років тому збудував прамайстер старожитностей, архідоктор Нінгус, що задумав створити релігійного і доброго мисленника, так званого робота-святенника, або ж молитвенника. Обережно, пане перкусисте, він не тільки хвицається, а часом і кусається.
— Дай мені, Боже, чкурнути звідси, тоді знатимеш, на що я здатний! — заскреготів заіржавілими трибками чорний молитвенник.
— Як бачите, панове, — з науковим запалом провадив далі Трурль, — він не лише розмовляє, хвицається й кусається, а й урочисто вірує!
Коли враз механічний фідеїст зняв такий ґвалт, що все товариство змушене було якнайшвидше покинути горище.
— Наслідки віри часом неможливо передбачити, — пояснював Трурль, коли вони гуртом спускалися драбиною долі. Після всього товариство повсідалося у вітальні, де все вже було приготоване — глибокі крісла, вогонь у коминку і електрополуниці з іонофорезною підливою.
