Отже, зародження серед фахівців Пентагону — надто вчених, зв’язаних із так званим «воєнно-промисловим комплексом», — ідеї опору описаному напрямку інтелектронної еволюції можна визнати цілком природним. Серед неспеціалістів цей рух назвали «антиінтелектуальним». За свідченням істориків науки і техніки, його засновником був англійський математик середини XX століття А. Тьюрінг, творець теорії «універсального автомата». Це була машина, здатна виконувати загалом БУДЬ-ЯКУ операцію, яку можна формалізувати, тобто надати їй ідеально повторюваного характеру. Різниця між «інтелектуальним» і «антиінтелектуальним» напрямками в інтелектроніці полягає в тому, що елементарно проста машина Тьюрінга завдячує свої можливості самій ПРОГРАМІ. Натомість у працях двох американських батьків кібернетики Н. Вінера й Дж. Неймана з’явилася концепція системи, яка САМА себе програмує.
Ясна річ, ми викладаємо ці кібернетичні роздоріжжя надзвичайно спрощено — ніби з пташиного лету. І зрозуміло також, що здатність самопрограмування не виникла на порожньому місці. Її необхідною передумовою була надзвичайна складність будови обчислювальних машин. Ця диференціація, майже непомітна в першій половині XX сторіччя, справила великий вплив на подальшу еволюцію обчислювальних машин, особливо коли зміцніли й стали самостійні такі галузі кібернетики, як психотоніка та багаторазова теорія рішень. У вісімдесятих роках у військових колах народилася думка про цілковиту автоматизацію всіх найголовніших заходів — як військово-командних, так і політико-економічних. Цю концепцію, названу згодом «Ідеєю Єдиного Стратега», першим проголосив генерал Стюарт Іглтон. Окрім комп’ютерів пошуку оптимальних цілей атаки і мережі зв’язку та обчислень, на яку спирались оповіщення й оборона, окрім датчиків і боєголівок, — він передбачав створення потужного центру, який завдяки всебічному аналізу економічних, військових, політичних і соціальних даних міг би напередодні будь-якого воєнного конфлікту безперервно оптимізувати глобальну ситуацію СІЛА, отже, забезпечував би Сполученим Штатам перевагу в масштабах усієї планети та її космічній околиці, яка вийшла на той час за межі орбіти Місяця.
Подальші прихильники цієї доктрини наполягали на тому, що йдеться про доконечний крок на шляху прогресу цивілізації; а що прогрес — доконечна, єдність і розвиток усіх його складників, то не можна довільно виключати військову сферу. Коли зупинили зростання ударної сили ядерної зброї і обмежили радіус дії ракет-носіїв, настав третій етап гонки озброєнь — етап змагання, здавалося б, менш грізний, зате витончений, бо це вже був Антагонізм не Нищівної Сили, а — Оперативної Думки. Як раніше сила, так тепер думка мала стати бездушною й механізованою.
Ця доктрина, як, зрештою, і її атомно-балістичні попередниці, стала об’єктом критики, — здебільшого з боку лібералів і пацифістів. Її заперечували й чимало видатних учених, серед них і фахівці з психоматики та інтелектроніки, проте вона зрештою перемогла, що відбилось у правових актах обох законодавчих органів США. А втім, уже 1996 року виникла підпорядкована самому президентові USIB (United States Intellectronical Board),[47] із власним бюджетом, який першого року склав дев’ятнадцять мільярдів доларів. Це був лише скромний початок.
З допомогою дорадчого органу, яким напівофіційно опікувався Пентагон, а заправляв державний секретар оборони Леонард Дейвенпорт, USJB уклав контракти з рядом великих приватних фірм, як-от International Business Machines, Nortronics або Cybermatics, на будівництво прототипу пристрою, відомого під кодовою назвою ГАНН (скорочення від Ганнібала). Однак через пресу і внаслідок «протікання» інформації поширилась інша назва цього пристрою — ULVIC (Ultimative Victor).[48] До кінця століття виникли й інші прототипи подібних пристроїв. З найвідоміших можна згадати такі системи, як AJAX, ULTOR GILGAMESH, а також численну серію ГОЛЕМІВ.
Завдяки колосальним витратам коштів та праці і їхньому блискавичному зростанню, традиційні методи інформатики зазнали справжньої революції. Зокрема, величезне значення мав перехід від електричних процесів до світлових при передачі інформації всередині обчислювальних машин. У поєднанні з подальшим зростанням «нанізації» (так називали чергові етапи мікромініатюризації — { варто, може, додати, що наприкінці століття в маковому Зернятку могло розміститися 20 тисяч логічних елементів!) цей перехід дав дивовижні наслідки. Перший уже повністю світляний комп’ютер, ГІЛЬГАМЕШ, працював у мільйон разів швидше від архаїчного ЕНІАКу.
