Такі гіпотези (а їх було значно більше) я вважав не тільки помилковими, а й безглуздими. Я гадав, що зоряний код не описує ані «плазматичного мозку», ані «інформаційної машини», ані «організму» чи «зародка», оскільки визначений ним об’єкт взагалі не фігурує в категоріях наших уявлень, що це наче план церкви, надісланий австралопітекам, або бібліотека, двері якої відчинено перед неандертальцями. Я був переконаний, що код не призначався цивілізації, що стоїть на такому низькому щаблі розвитку, як наша, і тому нічого в нас з його розшифруванням не вийде.
За це мене охрестили нігілістом, а Вільгельм Іні доповів своїм зверхникам, нібито я саботую Проект, про що я довідався, хоч і не мав своєї підслуховувальної мережі.
Я вже працював майже місяць над «Голосом Неба», коли завдяки роботі групи біологів проблема постала перед нами у зовсім новому світлі. У Проекті ми мали так звану Книгу Малого Пса, куди кожен міг записувати свої висновки, критику чужих гіпотез, власні ідеї, цінні думки чи результати досліджень. Результат, одержаний біологами, посів у ній почесне, хто зна, чи не головне місце. Провести досліди зовсім відмінного характеру від тих, що захопили його колег, спало на думку Ромні. Він був (окрім Рейнгорна) одним з небагатьох у Проекті вчених старшого покоління. Хто не читав його «Походження людини», той нічого не знає про еволюцію. Він шукав причини виникнення розуму — і знаходив їх в отих випадковостях, які, нейтральні самі по собі, згодом, у світлі звернених у минуле роздумів, набувають глузливо-знущального значення, бо ж канібалізм, виявляється, сприяв розвиткові мозку, загроза обледеніння дала поштовх виникненню пракультури, обгризання кісток надихало на створення знарядь праці, а успадковане ще від риб і плазунів поєднання статевих органів з видільними стало біологічною основою не лише еротики, але й дуалістичних метафізичних вчень про диявольський бруд і ангельську чистоту. Ромні видобув із зигзагів еволюції усі її розкоші і злидні, продемонструвавши, як випадкові відхилення стають законами природи. Однак його книжка найбільше вражає тим, що вся вона просякнута духом співчуття — ніде expressis verbis[129] не висловленого.
Я не знаю, що наштовхнуло Ромні на його геніальний здогад. Він тільки хмикав у відповідь на всі запитання. Його група займалася не «листом», записаним на стрічках, а «оригіналом» — тобто самим нейтринним випромінюванням, що безнастанно линуло з неба. Припускаю, що Ромні замислився над тим, чому носієм інформації Відправники обрали саме нейтринний потік. Як я вже казав, існує природне, що виникає в зірках, нейтринне випромінювання. Те, яке завдяки відповідній модуляції несе в собі «лист», становить тільки вузеньку смужку природної емісії. Ромні мав дати відповідь на запитання — чи цю смужку (що відповідає поняттю «довжина хвилі» у радіотехніці) Відправники обрали випадково, чи за їхнім вибором стояли якісь особливі причини. Тому він запланував серію досліджень, під час яких найрізноманітніші субстанції спочатку були піддані дії звичайного нейтринного випромінювання зірок, а потім — дії емісійного струменя «листа». Він міг це зробити, бо передбачливий Белойн, глибоко запустивши руку в державну скарбницю, забезпечив Проект комплексом нейтринних інверторів з високою роздільною здатністю. Крім того, випромінювання, що линуло з неба, підсилювалося у сотні мільйонів разів. Фізики сконструювали необхідні для цього підсилювачі.
Нейтрино — найбільш проникаючі з усіх елементарних частинок. Усі вони, а особливо низькоенергетичні, можуть легко долати як галактичні безодні, так і безліч матеріальних тіл, планети, зірки, бо матерія для них незрівнянно прозоріша, ніж, скажімо, скло для світла. Взагалі дослідження Ромні не повинні були дати гідних уваги результатів. Проте сталося інакше.
У коморах, що містились на глибині сорока метрів (це дуже неглибоко для дослідів з нейтрино), стояли підключені до інверторів велетенських розмірів підсилювачі. Дедалі сильніше сконцентрований нейтринний струмінь, що бив з металевої трубки з олівець завтовшки, спрямовувався на різноманітні рідкі, тверді й газоподібні тіла, розміщені на його шляху. Перша серія експериментів, коли найрізноманітніші субстанції опромінювалися у цей спосіб природною нейтринною емісією зірок, не дала, як і сподівалися, жодних цікавих наслідків.
