Оскільки цього від мене чекали, я попросив слова. Почав я з нагадування, що через довільну кількість точок на площині можна провести довільну кількість кривих. Я ніколи не вважав своїм завданням створити максимальну кількість різних гіпотез, бо їх можна вигадати безліч. Замість того, щоб допасовувати наш Космос та його першопочатки до сигналу, досить було б, наприклад, визнати, що наша приймальна апаратура примітивна в тому розумінні, в якому примітивним є радіоприймач з низькою селективністю. Він приймає кілька станцій одночасно, через що виникає мішанина; однак той, хто не розуміє жодної з мов, якими ведуться передачі, може просто зареєструвати все підряд і сушити собі над цим голову. Так само й ми могли стати жертвами подібної технічної помилки.
Можливо, так званий «лист» є реєстрацією одразу кількох передач. Якщо виходити з засади, що в Галактиці працюють автоматичні передавачі саме на цій частоті, у пасмі, яке ми вважаємо одним каналом передачі, тоді навіть постійне повторення сигналів можна пояснити. Це можуть бути сигнали, за допомогою яких суспільства, що утворюють «цивілізаційні комплекси», систематично підтримують синхронну роботу якихось своїх технічних пристроїв, наприклад, астроінженерних.
Це пояснювало б циклічність сигналів, але погано узгоджувалося б із Жаб’ячою Ікрою, хоча, з певною натяжкою, і її синтез можна вмістити до цієї схеми, яка принаймні скромніша, отже, й розважливіша за ті гігантські картини, котрі перед нами розгорталися. Є загадка, що її поза сигналом ми не розуміємо, а саме — сигнал самотній. Їх би мало бути дуже багато. Та перекроювати весь Космос, аби розгадати загадку, — це розкіш, якої ми не можемо собі дозволити. Адже сигнал можна було б вважати і «музикою сфер», чимось на кшталт гімну, нейтринних фанфар, якими Високо-розвинена Цивілізація вітає, скажімо, появу супернової зірки. Лист може бути й апостольським: є там Слово, що стає Тілом, є також — на противагу йому — Жаб’яча Ікра, котра у вигляді Пана Мух, або породження темряви, вказує на маніхейську природу сигналу — і світу. Продовження подібних тлумачень ми повинні визнати неприпустимими. А взагалі, обидві гіпотези є консервативними, особливо гіпотеза Лірні, бо вона зводиться до розпачливого захисту існуючого стану речей. Лірні не хоче відійти від традиційної позиції точних наук, які від самого свого виникнення займалися явищами Природи, а не Культури, бо ж немає фізики чи хімії Культури, а тільки — «матеріальних елементів» Всесвіту. Не бажаючи відмовитись від трактування Космосу як суто фізичного об’єкту, позбавленого «значень», Лірні повівся як той, хто ладен написаний від руки лист розглядати як сейсмограму. Зрештою, людський почерк, як і сейсмограма, — то лише певного роду складні криві лінії.
Гіпотезу Сінестера я визначив як спробу відповісти на питання: «Чи успадковує щось новоутворений Космос від свого попередника?» Він дав таку відповідь, в якій наш код, залишаючись штучно утвореним, перестав бути «листом». Скінчив я, перелічивши величезну кількість вихідних принципів, узятих ними обома зі стелі: «мінусовий пухир» матерії, перетворюваний у кінці стиснення на інформацію, випалення на «чолі» хвилі «атомородних» стигматів; перевірити цього не можна буде ніколи, ex definitione,[154] бо це має відбуватися там, де не тільки вже не існуватиме будь-яких істот, а й самої фізики. Все це дискусія про потойбічне життя, замаскована фізичною термінологією. Або якась «Philosophy Fiction», за аналогією до «Science Fiction».[155] Під філософським прикриттям приховується міф, у цьому я вбачаю лише signum temporis, та й годі.
