- Що я тобі скажу, Автовізію (українські полки відступали, і гетьман вповні контролював цей процес, слідкував, аби відступ не перетворився на втечу), демократія — це не вседозволеність. Колишній кошовий отаман Барабаш та колишній полтавський полковник Пушкар підняли заколот проти законного, до того ж тричі обраного, гетьмана, тому й отримали по заслузі: Пушкаря вбито в бою, а Барабаша, за вироком військово-польового суду, — повішено. Що ж до Силки й Безпалого, то це — банальні зрадники-перекинчики, а що роблять з перебіжчиками до ворога під час бойових дій, Автовізію? (я жестом продемонстрував й.я.в. гетьману Виговському свій вирок). Отож бо. Силку вже прикуто ланцюгом до зарядженої гармати, біля якої стоїть козак із запаленим ґнотом, зараз піднесе, а може (гетьман вийняв зі свого бойового шкіряного пояса золотий швейцарський дзиґарок, натиснув потаємну кнопку, вічко, ґравійоване монограмою шляхти Виговських, з музикою відкрилось, глипнув на циферблат), вже підніс запала, тому Силка вже в пеклі, а Безпалого чекає не менш справедлива кара, я дам татарам звеселяючого трав’яного тютюну і вони його порубають на 666 шматків.
— А як же, Ваша ясновельможносте, щодо проблеми опозиційности на загал? В сенсі філософічному?
— Є людина, є проблема, нема людини, нема проблеми, пане літописцю, це і Барабаш Мотузяний, і Силка Пригарматний можуть підтвердити.
- Та що там казати (й.я.в. гетьман Виговський трохи зашарівся, мабуть, від того, що я мимоволі викрив його секрет, і дав команду сердюкам: руйнуйте муст і гатіть ріку! В бойовому запалі від надмірного хвилювання й.я.в. збився на свій рідний поліський діалект і вживав «муст» замість «міст». Через якийсь час Соснівка розлилась, і води захопили москву на переправі, вони почали топитись, і тут на них вдарили українські козаки із засідки та наші союзники — татари. Московці князя Пожарского потрапили в кільце і їх просто нищили, як тепер колорадського жука), я не поет, але яко кожен інтелектуал XVІІ століття не цураюсь поетичного слова й роблю свій посильний вклад у розвиток української філологічної науки.
— І треба сказати, В.я.в., цей вклад є досить вагомим, Вас років через 350 назвуть великим реформатором українського правопису і першим практиком фонетичної орфографії, яка, на відміну від московського історико-етимологічного принципу, засвідчує окремішність, автентичність та давність української мови. Виробляючи новий український правопис для Реєстру Війська Запорізького 1649 року, яким принципом Ви послуговувалися?
— Пиши, як чуєш, читай, як бачиш.
