Кража, или Белое солнце Крыма полностью

Розв'язуючи складні внутрішньополітичні й економічні проблеми, у 1990-ті роки Кремль був змушений підтримувати ілюзію добросусідських відносин з Україною. Зокрема, 5 грудня 1994 року РФ разом із США і Великою Британією підписала Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештський меморандум), згідно з яким взяла на себе зобов'язання:

— поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України (cm. 1);

— утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН (cm. 2);

— утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги (cm. 3) тощо.

У 1997 році був укладений Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, згідно з яким сторони зобов'язалися:

— поважати територіальну цілісність одна одної і непорушність існуючих міме ними кордонів (cm. 2); будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між: державами, сумлінного виконання взятих на себе міжнарод-

них зобов 'язанъ, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права (ст. 3) тощо.

Лінія державного кордону, поважати який зобов'язалася РФ, була визначена на картах у 2003 році Договором між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон. Водночас протягом наступних років РФ всіляко гальмувала процес демаркації державного кордону з Україною, тобто його позначення на місцевості.

Загальмувавши дезінтеграційні процеси в РФ та надійно зцементувавши «батогом і пряником» економічну і політичну еліту, нове російське керівництво на чолі з В. Путіним перейшло до безпосередньої реалізації реваншистської стратегії. Насамперед було визначене завдання з'ясувати реакцію СІЛА та їхніх союзників, для чого Росія вдалася до застосування силових засобів проти України (жовтень 2003 року — криза навколо острова Коса Тузла, січень 2006 року і січень 2009 року — «газові війни») і Грузії (війна 08.08.08). Після цих подій у Кремлі сформувалося стійке уявлення про наявність у еліт західних країн, насамперед європейських, «мюнхенського синдрому» — готовності до поступок агресорові за рахунок держав Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону. Пасивна реакція західних держав на російські провокації суттєво сприяла формуванню у верхівки РФ переконання про безкарність, фактично заохочувала Кремль до агресивних дій проти держав колишнього СРСР і «соціалістичного табору».

Поворотним моментом для В. Путіна стала Помаранчева революція 2004 року, яку російський національний лідер сприйняв як свою особисту поразку. Саме тоді було відпрацьовано сценарії, застосовані через 10 років. Зокрема, у 2004 році Росією було вперше розіграно карту «східноукраїнського» сепаратизму. 26 листопада 2004 року Луганська обласна рада проголосувала за створення Південно-східної республіки, 28 листопада на з'їзді депутатів усіх рівнів із 17 регіонів України, переважно східних і південних, у м. Сєвєродонецьк Луганської області, в якому брала участь представницька делегація з РФ на чолі з мером Москви Ю. Лужковим, обговорювалось створення Південно-східної федеративної держави зі столицею у Харкові.