Так і було, старий заніс два великі дерев’яні цебра свіжаниці. Того дня ми мали славну гостину. Але перед тим файно викупалися. Рибу і яйця розділили собі на місяць прикорму, шкаралупу товкли і злизували порох. Він пахнув тютюном, але то нічого. Кусманці риби я не жував, а смоктав, подовжував насолоду. І тихо тішився, що нарешті в очах учителя постав як добувач. Бодай так міг сплатити йому за школування.
Сплив якийсь час, і вольний світ послав нам інші дари. Служник покрадьки видобув полотняний згорток, і моє серце відірвалося й упало йому під ноги. Якась віща сила шепнула мені, що це - від неї?! Я розгортав полотнину, як безцінне знамено.То був рукав від сорочки. Вишитий. А в ньому - цидулка. Очі не знали, на чому спинитися. Я занурювався лицем у тканини, так дитина тулиться до материної груді. Вона гіркувато пахла гривками льону, розчесаними вітром. Тим полем, на якому ми перетнулися з нею вперше. Сотні цвіркунів затріщали мені в голові від бентеги.
Гречин підніс до світла шитво: «Люблю і пам’ятаю, журюся й надіюся» - ось що промовляють ці нитки. Коли в нас буде вільна часина, я навчу тебе читати приховане у вишивках».
Я не знав, що існує й таке письмо. Зате добре вже знав читати звичайне. І латиною, і по-нашому. Переданий лист був виписаний вправною твердою рукою.
«Слава Ісусу Христу! Кланяється тобі Петро Іванів, записаний Соломою, що з верхнього кінця Підгорян, а зі мною і брат Симеон з горового скиту, що люб’язно згодився помогти мені, неписьменному, скласти це письмо. В першу голову запитуємо, чи дужий ти, чи здоровий? І нараз приступаємо до кореня мого діла. Кажу як при сповіді: був ти мені, Ферку, добрим помагачем у роботі і милим побратимом у годину передиху. І мислю, що так би воно й далі текло, якби не дочулася біда. Та що вдієш: смілість з гіркою долею попід руки ходить. Пишу я не для того, щоб судити, всім нам гірко, що так занапащається життя молоде. Чудно все робиться на цьому світі. Та Бог не без милості, чоловік не без пригляду.
Почуй тепер мою гризоту. Коли замкнули тебе в казні, покликали мене, аби я лаз підземний дочистив. Я звірив і доповів їм, що все довершено тобою. Пан комендант велів забути про тебе навічно і дав мені 10 срібних, котрі він, як чоловік служби і честі, має виплатити за оту важну роботу. Бери сміло, каже, - гроші без очей. Я і взяв. Та мені ті гроші вже не тільки руку печуть, а й душу. З чужого хліба не потовстієш. До всього, я не встиг виплатити тобі зароблене коло мене - 3 срібні. Отож 13 срібних повисли на мені, як чортова шкура. Ще 1 срібняк додав маляр Жига, що чується твоїм боржником за давню поміч. Для цього сердешний продав десять своїх образів.
Моя донька Юлина, котра теж кланяється тобі, відрядила мене до Божого чоловіка Симеона, щоб напоумив, як чинити. І от, потолкувавши, прийняли ми купно рішенець написати тобі про все листовно. Щоб знав: не позабутий єси і не ошуканий. Чесно зароблені 14 срібних чекають на тебе, і ти вільний розпорядитися ними, як хочеш і коли хочеш. Добрий чоловік зголосився передати тобі цю епістолю, і сам ти не затягуй - відпиши, якого нам порядку держатися.
Чули ми й про трафунок у Паланку з панством і псами, з чого судимо, що ти не втратив у неволі доброго гумору. А що потерпів повторно, то так воно ведеться: коршун бере першою білу курку.
На цьому звершуємо свій клопіт і зичимо тобі кріпості тілесної й душевної - я, Петро Солома, донька моя Юлина і брат Симеон. Він ще приписує дещицю від себе.
Сину мій, Господь з тобою. Це Його милосердя-намістити тебе туди, де ти не маєш нічого. Лише так може прийти розуміння ціни всьому. Довірся Йому-і нараз приспіє полич. Ти до Нього шепотом - Він до тебе віщим голосом. Ти до Нього крок - Він до тебе два. Бо милість Його непомірна! А чоловік - то лише терня і квіт Господнього вінця. Коли в якій іпостасі. Нині терня на твоїй голові, а завтра воно може обернутися квітом. Однак затям: Господь думає про нас, але нашими головами. Господь помагає нам - нашими руками.
Залишаюся при молитві за тебе, раб і слуга Божий Симеон».
Ніч я міркував над тою цидулою, а споранку, на свіжу голову, відписав на звороті.
«Слава навіки Господу, а вам - мир і здравіє, милостивці мої! За доброту вашу, якої я недостойний, кланяюся доземно южному. Без числа согрішив я на цьому світі, але повинності зловорожої за собою не чую, бо чоловік, якому осмілився простягти руку помочі, гідний золотих палат, а не упослідженої ями.
Щоб не відбирати дорогий час від вас, обтяжених трудами, виказую свій намір стосовно грошей. Один срібний передайте бабі Влені, що живе при сторожці в ремісному дворі. На другий нехай Юлина купить найліпшу збрую для свого коня - вона нас дуже смачно частувала. Третій срібний заповідаю на богоугодні діла в розпорядження благочестивого Симеона. Одинадцять срібних прошу передати жидові Мордкові, котрого в Мукачеві всі знають. А він знає мене. Довіряю йому пустити гроші від мого імені в діло на свій розсуд.
