Чарівною квіткою України, «легендою за океаном» називають представницю української діаспори Квітку Цісик, незабутній голос якої пронизує до глибин душі, недарма ж бо весь американський шоу-бізнес захоплювався її неповторною манерою, адже з нею працювали Майкл Джексон, Вітні Г'юстон та інші світові зірки. Дивна, багато в чому трагічна доля випала маленькій симпатичній жінці, яку в 1998 році назвали найбільш упізнаваним голосом США: завдав болю ранній розрив із Батьківщиною, який Квітослава гоїла українськими піснями, а невиліковна хвороба привела за собою ранню смерть. Однак мрія усього життя чудової квітки, яка могла би стати окрасою будь-якої сцени, все-таки здійснилася. Далекий голос України досі лунає між нас і продовжує зігрівати серця та душі людей на всій планеті.ISBN 978-966-03-5098-4 (Знамениті українці)ISBN 978-966-03-8853-6© І. А. Коляда, Ю І. Коляда, П. В. Юрчишин, 2019© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2019© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2009
Присвячуємо родині, своїм рідним, наставникам і друзям
Вона була символом України, нищеної голодоморами, депортаціями, розстрілами кращих синів і дочок, замученої колгоспним рабством, виселеної в Сибір і Казахстан, яка постійно боролась за свою волю і на вівтар цієї боротьби клала життя своїх синів і доньок.
В українській історії й тепер українство з різних причин і з різною метою полишає рідну землю, вирушаючи на пошуки кращого життя. Серед тих, хто за велінням долі свого часу опинився далеко від землі своїх батьків, чимало представників науки, культури, мистецтва. Олександр Олесь, Володимир Винниченко, Евген Маланюк, Осип Турянський, Олег Ольжич, Улас Самчук... Усі вони, як і сотні тисяч інших українців, змушені були покинути свою батьківщину і шукати щастя в далеких краях. Але вони ніколи не забували свого коріння, й прагнули творити навіть на чужині, звеличуючи Україну у світі. Недарма кажуть, що нашого цвіту — по всьому світу.
«Чарівною квіткою України» називають представницю української діаспори Квітку Цісик, яка, проживаючи у США, завжди пам’ятала про своє українське коріння й поширювала серед західного світу українську культуру. Голос її викликав у слухачів бурю емоцій та пронизував до глибини душі, бо виконувані нею українські пісні, передовсім, свідчили про її сильну любов до України. Творчість Квітки ще раз багапереконливо репрезентувала на весь світ багатство української культури. Співачка пишалася своїм походженням, із гордістю несла у світ слова видатного земляка: «Я є народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була».
Особистість Квітки Цісик для багатьох українців по обидва боки океану асоціюється з незламністю духу та гордістю за своє українське походження, вона є втіленням того, як за сотні тисяч кілометрів можна і необхідно відстоювати свою національну ідентичність. Хоча земля її предків для неї була далекою та дещо казковою, у своїй душі вона зберегла українське першокоріння.
Саме життя Квітослави Цісик і її самовіданне служіння Україні має назавжди залишитися дороговказом для багатьох поколінь українців.
І я мріяла, що в Україні мене почують...
У далекій Америці Квітка Цісик ніколи не забувала про землю своїх батьків. Однак в Україні вона була лиш раз — 1983-го року.
Тарас Зень, троюрідний племінник Квітки Цісик (по лінії батька Володимира Цісика), генеральний директор ТРК «Вежа» у м. Івано-Франківську зізнається: «Це був зовсім неафішований візит. До нас, в Івано-Франківськ, вона приїхати не могла, адже місто було військовим. Швидше за все, відвідала родичів у Львові та Києві. Про жоден виступ тоді не могло бути мови».[1]
Під час першої поїздки вони з матір’ю, так і не наважились побувати на батьківщині тата в селі Лісках. Цей візит обмежився гостюванням на приватні запросини: «Єдина користь з першої поїздки в Україну була та, що з неї вона повернулась з піснями Володимира Івасюка. У Ліски, які поривалась відвідати, вже не було до чого їхати. Батьківської хати не було. На згадку про нього в селі залишилась тільки школа, в якій учився її батько, вчителював його брат Микола, звідки його й забрали — і дотепер невідомо ні достовірної дати, ні місця його смерті. Була ще могила бабусі Марії на новому цвинтарі. Школа ж була старого типу і перебувала в такому стані, що її вирішено було знести. Тим більше, що вже давно була гарна нова школа, а в покинутому будинку часто збиралися пияки, бешкетували підлітки...», — згадували родичі.[2]
За життя Квітці так і не судилося почути власних пісень в країні, для якої вона так щиро старалася. Відтак — і жодних концертів, жодних творчих зустрічей. Вона сподівалася, що знову зможе відвідати батьківщину своїх предків, коли Україна стала незалежною. Хотіла поїхати до Львова, виступити з концертами перед українськими шанувальниками її таланту. Заспівати так, як ще ніхто не співав українських пісень. Та — не судилося. Не встигла вона записати і третій альбом — з колисковими. Її запрошували у 1989 році, запрошували на другу річницю Незалежності... Але виступи за контрактами, а потім народження сина та ще тяжка недуга стали нездоланними перепонами на шляху до реалізації цих планів.
