– Підійдіть до нас, люба кузино, – мовив він. – Філіп правий: ми занадто довго були позбавлені щастя чути ваш чудовий голос. Потіште ж нас!
Джоанна ступила кілька кроків і зупинилася перед королями, не кажучи ні слова. Блондель простягнув був їй лютню, але, зрозумівши, що дама не збирається прийняти з його рук інструмент, знітився.
Зате в короля Філіпа з появою Джоанни відразу піднявся настрій.
– Рідкісне щастя: бачити разом стількох красунь, з-поміж яких просто неможливо вибрати найкращу. І все ж сьогодні я хотів би бути лицарем Джоанни де Рінель. Кажуть, ваш чоловік покинув вас, мадам? Та чи варто за ним шкодувати, адже вчинити так міг хіба що безумець! Зате тепер у вас є я!
Несподівано Філіп притягнув Джоанну і вмостив собі на коліна. Півонія занервувала та спробувала впіймати погляд Річарда. Але той супився й мовчав. І так само стежив за Філіпом та Джоанною маршал тамплієрів Вільям де Шампер.
– Чи згодні ви подарувати мені лише один цілунок, прекрасна дамо? – король Франції усміхався, дедалі міцніше стискаючи жінку в обіймах.
– Не варто вам мене цілувати, ваша величносте. Навряд чи це піде на користь вашому здоров’ю і вашій вроді.
Згадка про зміни, яких зазнала його зовнішність, зачепила Філіпа.
– Непоступлива, як і всі Плантагенети… – процідив він крізь зуби. – Пригадую, колись ви ставилися до мене значно прихильніше!
– Помиляєтеся, королю. А тепер вам тим паче слід триматися від мене якнайдалі. Деякі хвороби бувають заразними.
Філіп зблід, усмішка його застигла. Він більше не втримував жінку, і вона встала з його колін та поспіхом покинула залу. Річард засмучено мовчав, та й усі інші зніяковіли.
Лише Блондель спробував перервати болісну мовчанку жартом:
– А знаєте, яку цікаву історію розповідають в Акрі? Іде пустинею прочанин, а назустріч йому величезний лев. Прочанин заблагав: «Господи, навій цьому левові істинно християнські думки!» І Бог змилостивився, бо лев негайно уклякнув і прогарчав: «Господи, благослови поживу мою!»
Почулися обережні смішки, але від колишньої невимушеності не залишилося й згадки. Нарешті Філіп підвівся та оголосив, що почуває себе втомлено й кепсько, тож присутні почали розкланюватися.
Трохи згодом Річард Левове Серце відвів у бік Вільяма де Шампера й попросив його поговорити із сестрою. Вона неймовірно змінилася, і її зухвалість часом виходить за всі межі, на неї багато хто нарікає.
– Якщо йдеться про різку відповідь леді Джоанни королю Франції, то я хотів би знати, сір: чи не бажаєте ви, щоб моя сестра заохочувала його залицяння? – понуро кинув Вільям.
Річард з-під лоба глянув на тамплієра.
– Думаю, лише служба в ордені заважає вам зрозуміти, що дотримання куртуазних звичок – ознака пристойно вихованої дами. Щодо Джоанни, то вона таки справді була коханкою короля Філіпа. Тоді, у Франції, мені вдалось зам’яти цю справу, і її честь лишилася незаплямованою. Не дозволив би я скривдити свою родичку й тепер. Але її зухвальство та грубі слова можуть остаточно розлютити Капетінга, і якщо він покине Палестину й забере із собою французьке військо… Примхи однієї дами не варті того, щоб ставити на межу провалу план кампанії з відвоювання Гробу Господнього!
Прямодушному й суворому в питаннях честі маршалові нелегко було погодитися з цими словами короля. Але із сестрою і справді давно слід було відверто поговорити, адже йому вже не раз казали про її дивну поведінку. Невже вона в якийсь спосіб таки довідалася, що доносили йому з Антіохії про її чоловіка Обрі де Рінеля? Зі свого боку Вільям зробив усе, щоб історія, яка знеславлює чоловіка його сестри, не набула розголосу, але що ж насправді коїться із Джоанною?
Насамперед маршал наказав своїм людям простежити за нею. Те, що йому доповіли, дивувало: слуги леді Джоанни скаржилися, що після хвороби на Кіпрі господиня стала відлюдкуватою та уникає їх, воліючи в усьому давати собі раду сама без сторонньої допомоги. Коли ж камеристка Ґодіт спробувала щиро поговорити з пані, Джоанна спалахнула і мало її не прогнала. Слуги слугами, але те, що сестра жодного разу за весь цей час не ходила до сповіді, вельми непокоїло де Шампера. Адже, як доповіли маршалові люди, дама Джоанна багато часу віддає молитвам. Вона відвідує всі храми, заново освячені після вигнання невірних, але віддає перевагу монастирю Святого Лазаря, жертвуючи солідні суми на потреби братів-лазаритів.
Це ще дужче здивувало маршала. Довідавшись, що сестра і зараз там, він вирішив: настав час для відвертої розмови.
Де Шампер знайшов Джоанну в одній із бічних каплиць церкви Святого Лазаря. Певний час Вільям спостерігав за сестрою з-за колони, не наважуючись перервати її молитовний екстаз, і був вражений, з якою несамовитою силою вона зверталась до Бога. Швидких негучних слів її молитви він не міг почути, та й не прагнув – гріх втручатися в молитву. Та коли Джоанна поклала голову на сходинку вівтаря й кілька разів із силою вдарилася об холодне каміння, він зрозумів: жінка на грані безумства, й кинувся вперед, щоб її зупинити.
