Не пам'ятаю такого смурного передноворіччя - в супермаркеті черга, довжелезна - і як у похоронному бюро: жодної усмішки. (Розмова з водіями, які вчора підвозили, один з освітою - істфак - «Пир во время Кучми!», другий - «народ» - ні на що, власне, крім мирно-забезпеченого життя, не претендує, але настрій занепаду відбив точніше: «
М. дзвонить: у Львові затриманий Іващишин. І що робити? Нічого, він просто дзвонить, щоб не самому лайно їсти. Оце типово.
Наймудріший висновок - Кука: «бережіть здоровля! Бо то такі люди, як Ви, на здоровля звичайно не вважають, а потім швидко згоряють. Бережіть». Слушно: все це треба витримати, крізь усе це пройти - і духа пронести.
«…» «Збої сну» по місті - масові, способів технотронного впливу на мізки - десятки вже (до 20-ти), в Росії зареєстровано «регіональні сни» і дискутувався «закон про захист ноосфери» «…» Входження в ніч. Що да, то да.
…І в цьому місці вірша мене обкакала ворона. Апотеоза.
Вперше від 10-ти років: люди в транспорті знов починають
Значить, моє «хоч не живи» - не від глухоти довкола, не від замкнености «писком в реальність» (яка, крім прикрощів, нічого не дає, тільки те, що сама витиснеш «…»), - а від моєї «пилососистости», як каже Р.: я
Відчиняю двері маршрутки:
– Ви по Суворова їдете чи по Московській?
Водій (щиро - як шапкою об землю):
– А я там знаю, куди я їду!… Отак-о прямо перед собою… куди очі дивляться…
Вчора хлопець-таксист, везучи до посольства, розказував «…», - хоч фільм знімай, хоч повість пиши, поепізодно… «Вот здесь, на Печерске, я люблю… Тут есть один сын богатых родителей, он в магазин за хлебом на такси ездит… Вызывает, заказ - ми курьерские заказы тоже принимаем - привезти ему батон и пакет сока… А вот чего я никогда не забуду - это как возле Сенного, из притока голубых, батюшку забирал - из Московского патриархата… Ничего не соображал, видно, наркотик ему там какой-то вкачали, посреди дороги очухался - а где моя папка, а где мои деньги, а ты кто такой?… Привез - там другой батюшка, с матушкой, вытащили его, просит - ты ж никому не рассказывай… А другого вез с российского консульства до Лавры, тот тоже начал: пиво у вас хорошее, и телки… и деньги мне тоже нравятся - достает целый мешок новеньких гривен, по одной монетке… Говорю - это вы у себя в Лавре печатаете? - он, правда, промолчал…»
Дивна річ: ці люди справді роблять державну роботу, всерйоз. Генерал, який дякував за «Сестро, сестро» і розповідав, як його «зачепило» і «взяло за душу», - той, який до 1989-го був комуністом і ревним совковим служакою і навіть мови рідної не знав, - це генерал
16 травня 04 [Відень]
Сон (кому що болить!): спершу Янукович - на якійсь міжнародній зустрічі, перекладачка нарікає, що мучиться, бо той не знає багатьох слів, зокрема «терпіння», і вона мусить весь час його редагувати; я розминаюся з ним у дверях, роблю йому очка (!), він весь у чорному, не тільки костюм, а й сорочка, - а потім Путін, з дружиною, які приїздять в Україну і зупиняються переночувати в мене (!), лежать на моєму ліжку, на власних, правда, махрових простирадл ах-рушниках, і Путін хвалиться мені, що вони «іменні» - кожне дарувалося йому в нагороду за викриття якогось агента, що на них і написано (!), і я до ранку сиджу з ними на їхніх гебістських рушниках і проваджу світську бесіду, питаюся, чи Путін розуміє українську мову, він відказує - а чого ж там, мовляв, не розуміти…
Все- таки нічого, нічого не можна «проскочити» -жодного історичного етапу, щоб отак просто взяти і «забути» борзенько, як оці 10 років наших, - хоч через 10 років, а полізуть «Януковичі», і питання про люстрацію" повернеться і воздвигнеться наново, в усій своїй красі…
