Цілу осінь 2004-го мені невідчепно крутився в пам'яті, як на старій «заскоченій» платівці, грозовий - аж приском по шкірі - мотив старого негритянського спірічуелсу, «Let my people go». Ще Мойсеева просьба, біблійна, хтозна-скільки раз ізвідтоді повторювана всіма мовами світу:
…А коли вони вийшли з єгипетського рабства на свою обітовану землю (де їм прийшлось попервах таки дуже непереливки!), то їхні левіти написали в Книгу про те, як трудно їм виходилось.
А якби не написали?…
Що б вони пам'ятали тоді, по упливі кількох поколінь?…
Дорогі друзі!
Я пишу до вас із країни, якій зараз загрожує лиховісна перспектива за який тиждень бути силоміць оберненою на одну з найжахливіших бандократичних диктатур, знаних Європі від часів Гітлера й Сталіна. Це може видатися вам перебільшенням, але так не є. Зазвичай це так по-людському - відмовлятися вірити в найгірше, аж доки не стане запізно. До того ж, із розмов з друзями та журналістами з ЄС я знаю, як мізерно мало в європейських медіях інформації про ситуацію в Україні - і, відповідно, як мало розуміння стосовно того, що насправді стоїть тут на кону цієї осени.
Минулої ночі на київський брук пролилася перша кров. Автократичний пострадянський режим, який від кінця 1990-х всіляко тлумив паростки молодої української демократії і який нині всім серцем ненавидить абсолютна більшість населення (згідно соціологічних опитувань - від 67% до 85%!), явив нам остаточний доказ того, що 31 жовтня в нас не буде
До минулої ночі вони послуговувалися методами «холодної війни» (опустімо історію зі спробою отруїти кандидата від опозиції Віктора Ющенка, чиї шанси на перемогу у виборах за умов чесної гри є незаперечними). Була огидна, надпотужна кампанія брехні в мас-медіях (більшість із яких, за дуже незначними винятками, знаходиться під контролем влади), було пущено в хід різного роду брудні, протизаконні трюки (підкуп, залякування, репресії, і т. д.), а також шахрайські махлювання зі списками виборців (до яких, зокрема, було включено десятки тисяч небіжчиків тощо). Все те, одначе, виявилося недостатньо дієвим, аби гарантувати наступної неділі гладеньку й безперешкодну перемогу «кандидатові від влади» - чинному прем'єр-міністрові (призначеному президентом), колишньому (?) злочинцеві, замолоду двічі судимому за пограбування (я не жартую!).
Вчора площу перед Центрвиборчкомом запрудив величезний, душ, либонь, на 150-200 тисяч, «помаранчевий» мітинг (помаранчевий - це колір кандидата від опозиції) під гаслом «За чесні та прозорі вибори». Стояла тепла, погідна сонячна днина (чи ви знаєте, який прекрасний Київ восени?), і тримільйонне місто було суцільним святом - радости, надії й солідарности. Давно вже я не бачила на вулицях стільки щасливих, усміхнених облич - власне, від самого розпаду Радянського Союзу. Але тоді, в 1991-му, як показали минулі 13 років, ми святкували таки передчасно. Без зміни політичної еліти, іно з крихітними зачатками громадянського суспільства, без - чому б не сказати прямо -
