Василь Бережний
Людина-маятник
I.
Усi в лабораторiї помiтили: з приходом Флорiки доктор Лавро якось одразу i рiзко змiнився. Де й дiлася його нахмуренiсть, непривiтнiсть у стосунках з колегами. Такий уважний зробився, люб'язний, усмiхається, навiть лисина заблищала веселiше!
I все це через новеньку стажистку.
- Звернiть увагу на тi створiннячка, Флорiко! - кликав її до мiкроскопа, щоб показати холерний вiбрiон. - Яка функцiональна досконалiсть! Просто i ясно.
- А як ви вважаєте, Флорiко...
- Погляньте на геннi ланцюжки in vitro*, Флорiко! I отак цiлий день Флорiко та Флорiко.
______________ * У пробiрцi (лат.).
"Що вiн у нiй побачив такого? - знизувала плечима ставна бiлявка в накрохмаленому халатi.- Суха тараня, ноги - обидвi лiвi, та ще й дрiбне!"
Справдi, Флорiка не вирiзнялася красою, зате була запопадлива до роботи. Годинами сидiла над мiкроскопом, не розгинаючись, наче дивилась якийсь захоплюючий фiльм. А з пiддослiдними морськими свинками поводилась так, немов тi щось розумiли:
- Не треба жахатися! Укол не болючий, а для науки це дуже потрiбно...
В її великих очах тихо сяяла нiжнiсть. Може, оте сяйво i приваблювало Лавра?
Бiлява красуня не без зловтiхи думала: "Цiкаво, їй вiн також запропонує те, що й менi? На морських свинках експеримент удався, але ж ми - люди! Лавро обiцяв тодi золотi гори, навiть одруження, аби тiльки вона погодилась на експеримент. "Iсторичний експеримент". Фанатик. На кандидата в женихи вiн тодi зовсiм не надавався, але тепер..." Його загравання з Флорiкою викликало в бiлявки невиразний внутрiшнiй протест. Чимось вiн її все-таки зачiпав. Було щось у ньому небуденне, яскравинка, мiнлива гра iмпульсiв - те, що називають творчим неспокоєм. Профiль його особистостi не вмiщувався у звичних рамках. Залишивши практичну медицину, Лавро з головою поринув у науковi дослiдження, пропагував фiлософiю медицини, все мудрував з генетичним кодом: "Треба пiдiбрати ключик до цього шифру матiнки-Природи!" Колеги, позаочi, звичайно, вже давненько кепкують: серед медикiв Лавро фiлософ, а серед фiлософiв - медик. "I справдi, вдає iз себе хтозна-кого... Штукар. Але ж доктор... Досить вiдомий учений. У нього лише одна вада, але серйозна: окрiм науки, нiяких захоплень, навiть у преферанс не грає. Ще й iронiзує: "В азартну гру тiльки з Природою варто грати!" Вiн з тих, що не пристосовуються до обставин, а навпаки - пристосовують їх до своїх потреб. Сухар. А бач, як любенько та лагiдненько пiдсiв до робочого столика Флорiки. Щось дуже пильно розглядає предметне скло, бубонить... Певне, пiдбиває на експеримент. Бо яке до неї може бути почуття?"
Лавро насупив брови, чоло прокреслили вертикальнi зморшки.
- Бачите, Флорiко, лейкоцитарна формула вашої кровi значно вiдхиляється вiд норми. Давайте глянемо правдi в очi: катастрофи ще немає, але...
На обличчя Флорiки набiгла хмарина, дiвчина знiяковiла, на губах з'явилася винувата посмiшка.
- Я лiкуюся у протизобному диспансерi...
- Давно?
- Та вже тривалий час...
- Ну, от бачите, рутинна терапiя позитивного ефекту не дала, хiба не так?
Бiлявцi здалося, що Лавро тiшиться з неефективного лiкування Флорiки, але приглушує свою радiсть, навiть забарвлює голос у спiвчутливi тони, йому нехай що, аби провести свiй експеримент.
Не дiждавшись вiдповiдi, Лавро провадив далi:
- Але, як кажуть, не тiльки свiту, що в вiкнi. У вас, Флорiко, є перспектива на одужання! I не зиркайте на мене так недовiрливо. Я беруся поставити вас на ноги! Просто i ясно.
Дiвчина повернула до нього своє блiде обличчя:
- Справдi?
- Авжеж! Тiльки тут потрiбна... деяка смiливiсть.
Вiї у Флорiки затрiпотiли, як метелики:
- Смiливiсть?
Бiлявка не витримала, повернула голову з пишною зачiскою i, мило усмiхнувшись, кинула "шпильку":
- Тут, Флорiко, йдеться про смiливiсть нашого шановного експериментатора.
- Це само собою, Альбiно, - вибачливо посмiхнувся Лавро.
- Чого ж тодi, дозвольте спитати, ви шукаєте... жертв, хоча iсторiя науки знає не одного дослiдника...
- "Жертв"... - Лавро скривився, наче вiд кислицi. - Ох i язичок у вас, Альбiно... А втiм, ви вже не зможете дорiкнути... Я вирiшив теж.
- На собi?
- Так. Разом iз Флорiкою.
Це подiяло на Альбiну, як холодний душ. Деякий час вона неспроможна була вимовити й слова.
- Оце вже по-чоловiчому! - нарештi видихнула, труснувши золотистими кучерями.
- А буде ще й по-жiночому, як ви допоможете нам з Флорiкою, - поправив окуляри Лавро.
- Ну, якщо зможу... - трохи розгубилася Альбiна, в очах її з'явився вираз настороженого очiкування.
- Я хочу, щоб ви провели цей експеримент.
- Я? - вражено перепитала Альбiна, тицьнувши пальцем у свої повнi груди. - Ваш експеримент?
- Так, саме ви. Я просто милуюся, спостерiгаючи, як ви фiлiгранно проводите операцiї. У вас висока експериментальна культура. Не скромничайте, в нашiй лабораторiї ви, Альбiно, перша.
Вона дивилася на обох - Лавра i Флорiку - здивовано i водночас злякано.
