Ніхто не знає, що поробилося прокураторові Іудеї, але він дозволив собі піднести руку, наче затуляючись від сонячного променя, і за цією рукою, як за щитом, послати арештантові поглядом якийсь натяк.
- Отож, - продовжував він, - відповідай, чи знаєш ти такого собі Іуду з Киріафа і що саме ти говорив йому, якщо говорив, про кесаря?
- Було це так, - охоче почав розповідати арештант, - позавчора ввечері я познайомився біля храму з одним молодиком, що назвався Іудою з города Киріафа. Він запросив мене у свій дім у Нижньому Городі й почастував...
- Добрий чоловік? - запитав Пілат, і диявольський вогонь зблиснув йому в очах.
- Дуже добрий та ще й спраглий знань, - потвердив ув’язнений, - він виявив величезне зацікавлення моїми думками, гостив мене вельми радо...
- Світочі позапалював... - крізь зуби, в тон арештованому, проговорив Пілат, і очі його при тому мерехтіли.
- Справді, - трохи дивуючись обізнаності прокуратора, вів далі Ієшуа, - він ще попрохав мене викласти свій погляд на державну владу. Його це питання надзвичайно цікавило.
- І що ж ти сказав? - запитав Пілат. - Чи ти відповіси, ніби забув, що говорив? - але в тоні Пілатовому була вже безнадія.
- Серед іншого я казав, - розповідав арештант, - що будь-яка влада - це насильство над людьми і що надійде час, коли не буде влади ні кесарів, ані жодної іншої влади. Людина перейде в царство істини та справедливості, де взагалі непотрібна ніяка влада.
- Далі!
- Далі нічого не було, - сказав в’язень, - у ту хвилину надбігли люди, почали в’язати мене і повели в тюрму.
Секретар, силкуючись не пропустити ані слова, поспіхом виводив на пергаменті рядки.
- На світі не було, немає і ніколи не буде величнішої й прекраснішої для людей влади над владу імператора Тіверія! - зірваний і хворий голос Пілатів погучнішав.
Прокуратор чомусь із ненавистю дивився на секретаря і сторожу.
- І не тобі, безумний злочинцю, розважати про владу! - Нараз Пілат загорлав: - Вивести сторожу з балкону! - І, обернувшись до секретаря, додав: - Залиште мене зі злочинцем наодинці, тут справа державної ваги!
Сторожа підняла списи і, розмірено гупаючи підкованими калігами, вийшла з балкона до саду а за сторожею вийшов і секретар.
Мовчання на балконі деякий час порушувала лише пісня води у водограї. Пілат бачив, як напиналася над руркою водяна таріль, як обламувались її краї та падали цівками.
Першим заговорив арештант:
- Я бачу, скоїлося щось лихе через те, що я балакав з цим юнаком з Киріафа. У мене, ігемоне, передчуття, що з ним стрясеться біда, і мені дуже його шкода.
- Я гадаю, - дивно посміхнувшись, відповів прокуратор, - є ще хтось на світі, за ким годилося б побиватися тобі більше, аніж за Іудою з Киріафа, і кому поведеться набагато гірше, аніж Іуді!.. Так ото Марк Щуролуп, незворушний і питомий кат, люди, котрі, як бачу, - прокуратор тицьнув у понівечене обличчя Ієшуа, - гателили тебе за твої проповіді, розбійники Дісмас і Гестас, що зі своїми присними забили чотирьох вояків, і, врешті, паскудник-виказувач Іуда - всі вони добрі люди?
- Так, - відповів ув’язнений.
- І настане царство істини?
- Настане, ігемоне, - переконано відповів Ієшуа.
- Воно ніколи не настане! - раптом заволав Пілат таким жаским голосом, що Ієшуа сахнувся. Багато років тому в Дівочій Долині горлав так Пілат своїм вершникам: “Рубай їх! Рубай їх! Здоровань Щуролуп у пастці!” Він ще підвищив зірваний на командах голос, викрикуючи слова так, щоб їх чули в саду: - Ти злочинець! Злочинець! Злочинець!
А потім, стишивши голос, запитав:
- Ієшуа Га-Ноцрі, чи віриш ти в яких богів?
- Бог один, - відповів Ієшуа, - у нього я вірую.
- Тож помолися йому! Дуже-дуже помолись! А проте, - голос Пілатів упав, - це не допоможе! Дружину маєш? - чомусь тоскно поспитав Пілат, не тямлячи, що з ним діється.
- Ні, я сам.
- Осоружний город, - неждано чомусь пробелькотів прокуратор і пересмикнув плечима немовби з холоду, а руки потер, наче обмиваючи їх, - якби тебе зарізали перед твоєю стрічею з Іудою Киріафським, таки було б краще.
- А ти відпусти мене, ігемоне, - несподівано попрохав арештант, і голос став тривожним, - я бачу, що мене хочуть забити.
Обличчя Пілотові перекосила судома, він звернув до Ієшуа запалені в червоних прожилках білки очей і сказав:
- Ти гадаєш, нещасливцю, що римський прокуратор відпустить людину, яка говорила те, що говорив ти? О боги, боги! Чи тобі здається, що я ладен стати на твоє місце? Я твоїх думок не поділяю! І послухай мене: якщо від цієї хвилини ти прохопишся хоч словом, заговориш з будь-ким, стережися мене! Повторюю тобі: стережися.
- Ігемоне...
- Мовчи! - гаркнув Пілат і ошалілим оком провів ластівку, що вкотре запурхнула на балкон. - До мене! - вигукнув Пілат.
І коли секретар та сторожа повернулися на свої місця, Пілат оголосив, що затверджує смертний вирок, винесений на зібранні Малого Синедріону злочинцеві Ієшуа Га-Ноцрі, і секретар записав Пілатові слова.
