Маленький друг полностью

— Ну добре, — поважно заявив він. — План такий. До вечері повправляємося з рогаткою. На тренувальній зоні. — «Тренувальною зоною» Гелі любив називати глуху ділянку свого зад­нього подвір’я, що пролягала між городом і сараєм, де його батько тримав газонокосарку. — А далі за пару днів перейдемо на луки й стріли…

— Я щось не дуже хочу бавитися.

— Ну і я теж, — відказав Гелі, діткнутий її словами. Справді, йшлося лише про дитячий набір лука зі стрілами, з блакитними присосками на наконечниках, і хоч він їх соромився, та все ж краще ніж нічого.

Але всі його плани Гаррієт не цікавили. Через кілька секунд напружених роздумів він — із прорахованим «слухай!», що мало б натякнути на зародження цікавості — запропонував одразу збігати до нього додому і приготувати, як він висловився, «збройний інвентар» (хоч він і знав, що єдина його зброя — це пневматична рушниця, іржавий кишеньковий ніж і бумеранг, який обоє не вміли кидати). Коли реакцією на це стало теж лише знизування плечима, він запропонував (ошаліло, у відчаї, бо витерпіти її байдужість здавалося неможливим) сходити відшукати один із журналів «Ґуд Гаускіппінґ» його матері й підписати Денні Ретліффа на Клуб книги місяця.

На цю ідею Гаррієт обернула голову, але її погляд зовсім не підбадьорював.

— Я тобі кажу. — Гелі трішки знітився, та все одно був надто переконаний у дієвості тактики з книжковим клубом, тож продовжив: — Таке і найгіршому ворогу не побажаєш. Моєму татові таке якийсь школяр зробив. Якщо ми достатньо тих реднеків попідписуємо, і ще й не раз… Та чуєш, — перервався він, утративши запал від непохитного погляду Гаррієт, — мені однаково. — У голові ще трималися спогади про страхітну знудженість від цілого дня на самоті вдома, тож якби вона попросила, він би з радістю роздягнувся й ліг на вулиці голим.

— Слухай, я втомилася, — роздратовано сказала Гаррієт. — Піду трохи побуду в Ліббі.

— Як скажеш, — після стоїчної бентежної паузи відповів Гелі. — Я тебе проведу.

Вони мовчки котили велосипеди по ґрунтовій дорозі до вулиці. Гелі приймав верховенство Ліббі в житті Гаррієт, хоч до кінця й не розумів його. Вона дуже відрізнялася від Еді й інших тіток — добріша, турботливіша. Ще в дитсадку Гаррієт казала Гелі й іншим дітям, що Ліббі і є її матір’ю; і, що дивно, ніхто, навіть сам Гелі, у цьому не сумнівався. Ліббі була стара, вони з Гаррієт жили порізно, проте саме вона привела Гаррієт за ручку в перший день, приносила на її день народження кексики для дітей, а також допомагала з костюмами на «Попелюшку» (де Гелі грав роль послужливої миші, а Гаррієт наймолодшої (і найкапоснішої) зі злих зведених сестер). Хоч Еді також навідувалася в школу, коли в Гаррієт були проблеми через бійки або пащекування, нікому й у голову не приходило, що матір’ю Гаррієт може бути вона: надто вже строга вона була, як одна з мегер-учительок алгебри в середній школі.

На жаль, Ліббі вдома не було.

— Міс Клів на цвинтару, — пояснила заспана Одін (якій трохи зайняло часу дійти до задніх дверей). — Прополює бур’яни на могилах.

— Хочеш туди сходити? — запитав Гелі в Гаррієт, коли вони повернулися на тротуар. — Я не проти. — Поїздка на Конфедераційний цвинтар була б спекотною, важкою й вимогливою, бо дорога туди пролягала через шосе й вигиналася підозрілими районами з халупами, де продають гарячі тамале87, на вулиці в кікбол грають маленькі греки, італійці й чорні, а в задрипаній жвавій крамниці продуктів старий чоловік із золотим переднім зубом продає тверде італійське печиво, забарвлені італійські шербети й поштучні сигарети по п’ять центів.

— Так, але там ще Еді є. Вона президентка Садового клубу.

Цю відмовку Гелі прийняв без зайвих запитань. Він завжди намагався триматися якомога далі від Еді, і бажання Гаррієт уникнути її абсолютно не здалося йому дивним.

— Тоді можемо піти до мене, — запропонував він, відкидаючи волосся з очей. — Ходімо.

— Може, моя тітка Тетті вдома.

— А може, просто побавимося в тебе чи в мене на веранді? — докинув Гелі, з певною досадою шпурляючи шкаралупою арахісу з кишені в лобове скло припаркованої машини. Ліббі нормальна, а от інші дві тітки мало чим відрізнялися від Еді.