Маленький друг полностью

Він перекотився на спину й утупився в приклеєний до стелі плакат із моделлю в купальнику. Туга зі сну й далі обсідала його цупкою й отруйною пеленою, наче дошкульне похмілля. Хоч який жахливий був той сон, прокинувшись, Денні так і не зміг пригадати його деталі, персонажів чи ситуації (хоча там завжди була присутня як мінімум одна інша людина), а відчував тільки зчудування від того, що його засмоктує в сліпу бездиханну порожнечу: борсання, лопотіння темних крил, жах. З опису наче не так і зле, але він не пригадував, щоб колись йому снилося щось гірше.

Половинку пончика (його ланчу), що лежала на гральному столику біля ліжка, облипнули чорні мухи. Коли Денні підвівся, ті з гулом здійнялися, кілька секунд безтямно пометалися, а тоді знову присіли на їжу.

Тепер, поки його брати Майк і Рікі Лі в тюрмі, весь трейлер належав тільки Денні. Але житло це було старе, з низькою стелею і, хоч й Денні дотримувався ретельної чистоти, завжди мив вікна і ніколи не залишав брудного посуду, усе одно здавалося занехаяним і тісним. Туди-сюди дзижчав електричний вентилятор, збурюючи благенькі штори, коли обертався в той бік. З нагрудної кишені денімової сорочки, що висіла на кріслі, Денні дістав бляшанку для нюхального тютюну, в якій тепер було грамів із тридцять метамфетамінового порошку.

Він вмазав чималу купку з тильного боку долоні. Опік був такий приємний, так гарно залоскотав у горлі, що очі йому застелило імлою. Дефекти щезли майже одразу: кольори прояснилися, відчуття загострилися, життя знову перестало здаватися таким паскудним. Тремтячими руками Денні швидко вділив собі ще купку, доки порив від першої ще не запрацював на повну.

О, так: тиждень на природі. Веселки й вогники. Зненацька в голові йому прояснилося, наче добре відпочив, наче все контро­лює. Денні застелив ліжко, туго, як барабан, спорожнив по­пільницю й вимив її в раковині, викинув бляшанку з-під коли й залишки пончика. На гральному столі лежав наполовину складений пазл (блідий пейзаж, зимові дерева й водоспад), яким він розважався впродовж багатьох швидкісних ночей. Чи поскладати його ще трохи? Так: пазл. Але тоді увагу перебрала на себе ситуа­ція з електричними кабелями. Вони спліталися навколо вентилятора, здіймалися по стінах, тягнулися по всьому приміщенні. Радіогодинник, телевізор, тостер, усе-все. Він зігнав з-над голови муху. Може, йому зайнятися кабелями — трохи їх упорядкувати. Звіддаля, з телевізора в житлі його баби різко прохромив туман голос ведучого Світової федерації реслінгу: «Доктор Смерть з-з-зривається з ланцюга…».

— Відчепись від мене, — почув власний крик Денні. Не встиг він отямитися, як прибив дві мухи й досліджував мазки, що залишилися від них на крисах його ковбойського капелюха. Денні не пригадував, як узяв той капелюх, навіть не пам’ятав, що він у кімнаті.

— А ти звідки взявся? — звернувся він до капелюха. Чудасія. Навколо голови йому дзумтіли вже збуджені мухи, але наразі Денні переймався лише капелюхом. Чому він усередині? Він же був залишив його в машині; це точно. Тепер кинув його на ліжко — зненацька Денні захотілося, щоб та річ його не торкалася — і чомусь від хвацьких вигинів капелюха, що самотньо лежав на акуратно постелених покривалах, у нього повиступали сироти.

«Нахер», — подумав Денні. Він хруснув шиєю, поправив джинси й вийшов надвір. Там, перед бабиним домом на колесах, в алюмінієвому садовому кріслі розвалився його брат Фариш і кишеньковим ножем виколупував бруд з-під нігтів. Навколо валялися розмаїті забуті об’єкти відволікання: точильний камінь; викрутка й частково розібране транзисторне радіо; книжка зі свастикою на м’якій обкладинці. У бруді серед усього цього, розкинувши у формі літери V перед собою коротенькі ноги, сидів їхній наймолодший брат, Кертіс. Він пригортав до себе брудне мокре кошеня й мугикав. Мати Денні народила Кертіса, коли їй було сорок шість і вона чорно пила. Та хоч їхній батько (і сам пияк, також уже небіжчик) гучно оплакував новонародженого, Кертіс був лагідним створінням, яке любило торти, музику гармоніки й Різдво, а крім того, що був незграбним і тупуватим, не мав абсолютно жодних недоліків, хіба легку глухоту, через яку любив трохи загучно дивитися телевізор.