От як переспівали, та й поклонились низенько, та й кажуть:

– Дай боже вам вечір добрий; помагайбі вам на усе добре!

Стара Настя така вже радісінька, що бог привів її дождати одним одну дочечку просватати за хорошого чоловіка, та ще її люб'язного: землі під собою не чує, порається хутко, і де та сила узялася, аж біта від стола до печі, і страву сама носить, і порядок дає. Кинулась зараз до дружечок і каже:

– Спасибі! просимо на хліб, на сіль і на сватання. – Та й усадила їх по чину, від Марусі скрізь по лаві, та й каже: – Сідайте, дружечки, мої голубочки! та без сорому брусуйте, а ти, старосто, їм батуй.

Так дівчатам вже не до їжі: одно те, що стидно при людях їсти, щоб не сказали люди: «Ото голодна! мабуть, дома нічого їсти, так біга по чужим людям та й поживляється; он, бач, як запихається»; а друге й те, що треба своє діло справляти; та, не бравшись за ложечки, і заспівали:

Ой, чому, чомуУ сім новім домуТак рано засвічено?Мар'єчка встала,Косу чесала,Батенька пораджала:Порадь мене,Мій батеньку,Кого в дружечки брати?– Бери, доненько,Собі рівненьку,Щоб не було гнівненько.Садови, доненько,І више, і нижче.А свою родиноньку ближче.

Як же побачили, що стара Настя від такої жалібної пісні, покинувши поратись, стала тяжко плакати, так вони стали співати інших.

Де ж був селезень,Де ж була утінка?Селезень на ставку,Утінка на плавку.А тепер же вониНа однім плавку.Та їдять же вониДрібную ряску;Ой, п'ють же вониХолодную воду.Де ж був Василько?Де ж була Мар'єчка?Василько у батенька,Мар'єчка у свого.А тепер же вониУв одній світлоньці.Ой, п'ють же вониЗелене вино;Та їдять же вониДрібнії калачі,У мед умокаючи,Маком обсипаючи.Та в неділеньку раноЧогось тоє та море грало;Там Мар'єчка га потопала,К собі батенька бажала.А батенько та на бережечку.Є човничок і веселечко:«Потопай, моє сердечко!»Та в неділеньку раноЧогось тоє та море грало;Там Мар'ечка та потопала,К собі матінку бажала.А матінка та на бережечку.Є човничок і веселечко:«Потопай, мое сердечко!»Та в неділеньку раноЧогось тоє та море грало;Там Мар'єчка та потопала,К собі Василька бажала.А Василько та на бережечку.Є човничок і веселечко:«Не потопай, моє сердечко!»

Далі дівчата, бачачи, що просватані собі сидять і опріч себе нікого не бачать і нічого, що біля них робиться, не чують, захотіли їх зачепити і повеселити та й заспівали:

Та в саду соловейко не щебетав,Тим Василь Марусі не ціловав;Як же соловейко защебетав,Василько Марусю поціловав.

Тут усі зареготались на усю хату, і Наум напавсь, щоб таки діти поціловались, а їм те і на руку ковінька!… Далі дівчата, буцімто жартуючи, і заспівали:

Та ти, душечко, наша Мар'єчко!Ламліте роженьку,Стеліть дороженьку,Щоб м'яко ступати,Надвір танцьовати.З скрипками, з цимбалами,З хорошими боярами.

Як же вслухався у се Наум та як розходивсь! Притьмом: давай музику та й давай! Нігде дітись: побігла мо-торніша із усіх, от таки Домаха Третяківна, до скрипника та й прикликала його. Батечки! піднялися танці та скоки, так що ну! Набігла повна хата людей, як почули, що старий Дрот та просватав свою дочку. То ще мало, що у хаті, а то й около вікон було багацько, так і зазирають; а біля хати дівчата з парубками носяться: дівчата дрібушки вибивають, парубоцтво гопака гарцює, батько з матір'ю знай людей частують… Така гульня була, що крий боже! Троха чи не до світу гуляли. Тільки Василь та Маруся нікого не бачили і дщзовалися, що так швидко народ розійшовся. За голубленням та за милованиям незчулися, як і ніч минулася.

Перейти на страницу:

Поиск

Похожие книги